Відродження/ренесанс: історія застосування культурологічного концепту в політичній практиці.

Анотація

Стаття присвячена аналізу досвіду застосування культурологічного поняття «ренесанс/відродження» у політологічній сфері.

Наголошується, що історія широкого застосування концепта відродження у гуманітарному та суспільному знанні розпочалася у другій половині ХІХ ст.. Застосування згаданого концепту по тому набуло вкрай широкого як географічного, так і галузевого ареалу, і тепер він є звичним елементом не тільки мистецтвознавчих та історичних, а й економічних, політологічних, соціальних студій та державотворчої діяльності.

Виокремлено світоглядний, політологічний та історіософський чинники набуття концептом відродження такої значної популярності.

Випадки суто інструментального застосування концепту розглядаються на прикладах гасел, що їх політичні діячі використовували у передвиборчих перегонах, які мали місце у США та Росії наприкінці ХХ − на початку ХХІ ст. (Р.Рейган, Б.Клінтон, Д.Трамп, Б.Єльцин, В.Путін).

Як досвід концептуального застосування ідеї відродження наведено приклади, пов’язані з добою Б.Муссоліні, діяльністю графа С.Уварова у Росії (І половина ХІХ ст..), як приклад непрограмного відродження − українське національне відродження ХІХ ст..

Як концепт, так і похідна від нього ідея відродження наділені певною ефектністю, привабливістю для профанних кіл суспільства, що істотно полегшує їхнє використання різноманітними політичними силами. Концепт та ідея постають як украй невизначені, позбавлені як чітких меж, так і можливостей до моделювання, такі, що важко надаються до свідомого цілепокладання, отже, спроба їхньої реалізації провокує до більш-менш очевидного порушення причинно-наслідкових зв’язків, що визначають поступальний характер історичного процесу. Тому суттєво конструктивнішим видається прагнення до руху у майбутнє, без закликів до повернення у минуле, яким би яскравим воно не здавалося.