Інформаційний напрям політики захисту національних інтересів держави: особливості доступу та контроля над політичним дискурсом.

Анотація

Розкрито особливості формування та функціонування трьох моделей інформаційного напряму політики захисту національних інтересів держав світу – субсидіарної (США, Великобританія, ЄС та НАТО), вертикальної (Російська Федерація) та перехідної (Україна).

Визначено, що субсидіарна модель орієнтуються на горизонтальну інформаційнокомунікаційну взаємодію між структурними елементами політичної системи. Її метою є створення розгалуженої мережі учасників процесу, які можуть самостійно протидіяти загрозам та забезпечувати реалізацію політики захисту національних інтересів на місцях.

Вертикальна – орієнтована на створення чіткої вертикалі вироблення та реалізації інформаційного напряму політики захисту національних інтересів. Участь широкого кола зацікавлених осіб у її розробці та реалізації обмежена. Базовими структурними елементами системи є уряд, міністерства та відомства, підконтрольні владі ЗМІ, інститути громадянського суспільства, які виконують порядок денний, розроблений «центром».

Перехідна модель характеризується поєднанням вертикальної та субсидіарної моделей з подальшим переходом до останньої.

Виокремлені особливості доступу та контроля над політичним дискурсом кожної моделі. Визначено, що субсидіарна модель орієнтована на досягнення консенсусу між державою та суспільством, плюралізм думок, включення великої кількості зацікавлених осіб/груп у вироблення та реалізацію політики, у т.ч. інформаційної. Держава делегує частину своїх повноважень суспільству, що дозволяє йому долучатись до вироблення, трансляції та трансформації дискурсу у рамках дозволених параметрів.

Вертикальна модель спирається на жорстке управління та підпорядкування периферії центру, що виключає будь-які альтернативи. Адміністративно-командний підхід дозволяє достатньо швидко, без узгодження інтересів зацікавлених сторін, приймати рішення та наповнювати політичний простір необхідними смислами та образами, які впливають на уподобання цільових аудиторій. Це свідчить про повний доступ і контроль над виробництвом та розповсюдженням політичного дискурсу.

В перехідній моделі акценти робляться на пошук оптимальних варіантів вироблення та поширення дискурсу в умовах транзиту, зміни систем управління локальними територіями, делегуванням частини повноважень до територіальних громад, у т.ч. в інформаційно-комунікаційній сфері. Особливістю такого стану є відсутність єдиного консолідованого дискурсу, який би влаштовував більшість груп інтересів. Така ситуація створює умови для одночасного існування кількох суперечливих дискурсів, що претендують на домінування, та ризик захоплення політикоінформаційного, політико-образного та політико-смислового просторів іншими державами.