Неформальна підривна інституціалізація як характеристика української політики.

Анотація

Досліджується еволюція, форми неформальних інститутів політики деструктивного різновиду в Україні. Доведено, що на різних етапах розвитку незалежної України неформальний політичний інституційний простір був визначальним у формуванні політичного ландшафту. Констатовано, що значний вплив неформальних політичних інститутів на політику України зумовив появу інституційних дефектів в інфраструктурі політичного управління країною. Проаналізовані процеси модифікації клієнтиських мереж за президентства Л. Кучми, В. Ющенка, В. Януковича. Висловлені міркування щодо змін у структурі, інтенсивності неформальної політики в Україні після Революції гідності. Досліджено особливості існуючого в Україні державно-політичного порядку, інституційними характеристиками якого визначено клієнтизм, клановість, кронізм, патронажні відносини тощо. Означено основні прояви непотизму, кронізму і под. в українській політиці. З’ясовано чинники, які уможливлюють руйнівну дію неформальних підривних інститутів в Україні: відсутність сконструйованої інституційно розвиненої державної архітектури; хаотичність процесів політичної інституціалізації; спрямованість політичної системи не на продукування загальносуспільних благ, а на практики рентоотримання та “захоплення держави”; схильність керівної еліти до вирішення питань за допомогою неформальних інститутів і практик; незначна підконтрольність процесів відтворення влади українському суспільству та ін. Висловлено гіпотезу, що шлях виходу зі ситуації засилля неформальних деструктивних інститутів у вітчизняній політиці лежить у площині політичної культури, а саме формування такого ціннісного світогляду (аксіосфери), який заперечує прийнятність використання інструментів руйнівної інституціалізації у розбудові державності на засадах демократії.