Політична поляризація в Республіці Польща (2023–2026): механізми взаємодії влади та опозиції

Анотація

Здійснено комплексний аналіз динаміки політичної поляризації в Республіці Польща впродовж 2023–2026 рр. крізь призму трансформації взаємовідносин між владою та опозицією. Досліджено реконфігурацію польської політичної системи: перехід від «моноцентричної» моделі управління періоду 2015–2023 рр. до режиму конфронтаційної коабітації між ліберально-демократичним урядом Д. Туска та націонал-консервативним президентом К. Навроцьким, який став ключовим інституційним форпостом опозиційного табору. Виявлено, що взаємодія сторін у поствиборчий період набула конфліктного характеру, де основним механізмом впливу опозиції стало застосування прерогативи президентського вето та звернень до Конституційного трибуналу. Досліджено ґенезу «правового дуалізму», що виник внаслідок конфлікту навколо статусу «неосуддів» та легітимності Національної ради судочинства. Обґрунтовано, що трансформація інституту президентства у суб’єкта активної інституційної протидії та систематичне блокування урядових законопроєктів є формою асиметричної конкуренції, спрямованої на обмеження виконавчої спроможності кабінету Д. Туска. Особливу увагу приділено еволюції внутрішньополітичного конфлікту в модель прагматичної зовнішньополітичної взаємодії. Доведено, що попри гостре протистояння у питаннях судочинства, на міжнародній арені персоналізована конкуренція між Д. Туском та К. Навроцьким трансформувалася у специфічну форму синергії, що підвищує багатовекторність та прогнозованість польської дипломатії. Консенсус «безпека Польщі – понад усе» визначено як стратегічний запобіжник проти зовнішніх деструктивних впливів. Кейс участі президента у «Раді миру» розглядається як механізм складного політичного маневрування, що дозволяє Польщі зберігати високу суб’єктність та роль ключового партнера України, попри внутрішній інституційний розкол.