Справедливість як індикатор правового і політичного розвитку: аксіологічний підхід

Анотація

Розглянуто характерні ознаки справедливості як ціннісного індикатора правового і політичного розвитку. Визначено поняття справедливості як правового і політичного феномена, що визначально впливає на якість суспільного життя. Охарактеризовано історично сформовані різновиди реалізації справедливості в соціальному розвитку з позицій сьогодення. До таких різновидів віднесені: розподільна справедливість (пропорційний розподіл матеріальних і духовних благ, виходячи з природно-правової рівності всіх людей, незалежно від їх національних, станових, класових, майнових та інших відмінностей, але з урахуванням заслуг конкретного громадянина перед суспільством і державою); зрівняльна справедливість (досягнення максимальної рівності прав і можливостей соціальних суб’єктів без урахування особистісних відмінностей); відплатна справедливість (забезпечення істинної свободи особистості, оцінки її діяльності з погляду добра і зла, заохочення і покарання). Виявлено основні напрями забезпечення справедливості в умовах сучасної трансформації держави й суспільства в Україні та реалій російсько-української війни. В якості таких напрямів виокремлені: необхідність подолання кризи розподілу; узгодження функціонування права і політики з соціальними нормами; належне використання потенціалу громадянського суспільства; забезпечення інституційної і процесуальної справедливості; досягнення справедливого миру для України. Виявлено, що витоки існуючої в українському суспільстві несправедливості слід шукати не лише в об’єктивному характері швидкого вдосконалення суспільства та наслідках прискореної спонтанної динаміки його розвитку, а і в суб’єктивно створених умовах. Визначено, що Суттєвою помилкою суб’єктів втілення правової реформи є також намагання сформувати правову основу, якої потребує українське суспільство, формально, у відриві від конкретної соціальної реальності.