Інституційна спроможність деокупованих територіальних громад в умовах постконфліктної трансформації

Анотація

Стаття присвячена аналізу інституційної спроможності деокупованих територіальних громад у контексті постконфліктної трансформації, виявлення ключових бар’єрів та можливостей, а також формування рекомендацій для підвищення ефективності місцевого врядування у кризових умовах. Розглянуто інституційну спроможність деокупованих територіальних громад як ключовий чинник успішного післявоєнного відновлення. Проаналізовано сучасні підходи до оцінювання спроможності громад, наведено класифікацію типів спроможності та обґрунтовано необхідність її переосмислення у контексті постконфліктної трансформації. Значну увагу приділено аналізу практичних кейсів, зокрема досвіду Херсонщини, що демонструє критичну роль гуманітарного, оперативного й стратегічного рівнів відновлення. Успішність цього процесу залежить від здатності громад до самоорганізації, адаптації до нових викликів, мобілізації ресурсів та ефективної взаємодії з державними інституціями, громадянським суспільством та міжнародними партнерами. Визначено основні виклики та пріоритети, серед яких – потреба в оновленні підходів до публічного адміністрування, впровадженні перехідних моделей управління, активізації міжсекторальної взаємодії та адаптації до безпекових і демографічних змін. Наголошено на важливості стратегічного планування, аналітичного супроводу рішень і залучення громадянського суспільства до формування політики відновлення. Відзначено, що формування інституційної спроможності деокупованих громад невід’ємно пов’язане з реалізацією комплексного перехідного етапу, який передбачає не лише просторово-адміністративні трансформації, а й глибокі інституційні, правові та управлінські зміни, необхідні для відновлення легітимного врядування, забезпечення базових функцій держави та поступового повернення населення. Сформульовано перспективні напрями подальших досліджень, пов’язаних із вимірюванням стійкості громад, ефективністю тимчасових адміністративних рішень та розробкою моделей сталого розвитку у поствоєнних реаліях.