Тридцять років політики пам’яті в Європейському Союзі: національні та наднаціональні наративи спільного майбутнього

Анотація

Стаття «Тридцять років політики пам’яті в Європейському Союзі: національні та наднаціональні наративи спільного майбутнього» досліджує еволюцію та вплив законодавчих актів про пам’ять у Європейському Союзі за останні три десятиліття. Аналізуючи категорії «історична політика», «меморіальна політика» та «політика пам’яті», стаття розкриває їхнє значення та застосування в різних європейських країнах. Зокрема, у Німеччині ведуться дебати щодо збереження центральної ролі Голокосту в політиці пам’яті та інтеграції пам’яті людей мігрантського походження. У Франції прийнято низку меморіальних законів, таких як «Закон Гейссо» та «Закон Тобіра», що викликають суперечки серед інтелектуалів та істориків. На європейському рівні законодавчі акти охоплюють широкий спектр тем: від інтерпретації історичних подій до кримінальних санкцій за їх заперечення, реабілітації політичних в’язнів, компенсації жертвам насильства та інтеграції історичних подій у шкільну освіту. Себастьян Леду пропонує класифікацію європейських законів про пам’ять на декларативні, обов’язкові та санкційні, підкреслюючи їхню роль у формуванні спільного наративу європейської пам’яті. Стаття висвітлює, як національні парламенти країн Європи ухвалюють закони пам’яті в контексті римської правової традиції, віддаючи перевагу законодавчим інструментам для встановлення норм та організації суспільства. Ці закони стали інструментом європейської інтеграції, сприяючи демократизації та захисту меншин, але водночас викликаючи конкуренцію та інструменталізацію історії. Закони пам’яті в Європі відображають три ключові контексти: визнання геноцидів, декомунізацію та постколоніальні питання.
Вони сприяють створенню загального наративу європейської колективної пам’яті, але також стикаються з національним опором. Впровадження нових законів пам’яті змінило модель вирішення конфліктів, сприяючи визнанню та відшкодуванню жертвам замість забуття та примирення. Ця нова модель впливає на формування європейської ідентичності через призму колективної пам’яті про трагічні історичні події, ставлячи під сумнів національні та наднаціональні наративи спільного майбутнього.