Комунікаційна діяльність органів влади

Автор(и)

  • Д. О. Булгаков Донецький національний університет імені Василя Стуса

DOI:

https://doi.org/10.31558/2519-2949.2024.3.4

Ключові слова:

комунікаційна політика органів державної влади, преса, комунікаційні процеси, цензура, свобода преси, соціальні медіа, інформаційні війни, політична комунікація, пропаганда, громадянське суспільство, цифровізація, інтернет, культурні та соціальні виміри, демократія, авторитаризм, політичний контроль над ЗМІ, інформаційна безпека, медіаландшафт

Анотація

У статті досліджується комунікаційна діяльність органів влади в контексті розвитку інформаційного суспільства. Підкреслюється, що в сучасних умовах інформація і знання стають ключовими ресурсами, що визначають соціально-економічний, технологічний та культурний розвиток суспільства. Аналізується вплив ефективної політичної комунікації на демократизацію владних відносин, її роль у подоланні соціальних суперечностей і відчуження громадян від влади. Обговорюються проблеми, які заважають політичній комунікації ефективно виконувати свою роль, такі як бюрократизм, корупція, маніпуляції громадською думкою та низький професіоналізм чиновників. Автор також розглядає теоретичні підходи до формування комунікаційної політики, зокрема теорії інформаційного суспільства та комунікативної теорії влади. Особлива увага приділяється цифровізації комунікаційних процесів, впровадженню електронного уряду та розвитку соціальних мереж як інструментів комунікації органів влади. Аналізується значення інформаційної безпеки, свободи преси, цензури, а також роль соціальних медіа та нових інформаційно-комунікаційних технологій у сучасному демократичному суспільстві. Окремо наголошується на важливості конструктивного діалогу між владою та суспільством, необхідності розвитку нових навичок та компетенцій державних службовців, а також адаптації до змінних умов інформаційного середовища. Розглядаються бар’єри комунікації, такі як: мовні відмінності, перенавантаженість інформацією та відсутність зворотного зв’язку, а також пропонуються шляхи їх подолання. Отже, стаття робить висновок про необхідність стратегічного підходу до розвитку комунікаційної політики органів влади, яка повинна враховувати принципи інформаційного суспільства, забезпечувати сталість розвитку, а також підтримувати інноваційні процеси в усіх сферах суспільного життя.

Посилання

Аршевська М.В. Вибір інструментів маркетингових комунікацій на основі комбінації їхніх видів: психологія сприйняття. Вісник Дніпропетровського Університету. Економіка. Дніпро, 2013. №7. С. 73–79.

Бобрук А.М. Методологічні підходи дослідження сутності поняття «політична мімікрія». Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Питання політології. Харків, 2012. №15. С. 35–40.

Бокоч Ю. Дослідження політичної комунікації у контексті трансформації суспільства. Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. 2017. № 21. С.21– 27.

Гнатюк О. Л. Основи теорії комунікації: навч. посіб. Київ: КНОРУС, 2017. 256 с.

Денисюк С. Г. Толерантність в просторі політичної комунікації: від теоретичних основ до практичного втілення. Політичний менеджмент. 2011. № 6 (51). С. 20–29.

Дяченко О. Особливості мовно-маніпулятивного впливу за різних типів політичного режиму. Актуальні проблеми політики. Одеса, 2016. С. 29-40

Кельман М. С. Самоорганізація народу як фактор формування громадянського суспільства в Україні: монографія. Львів: Растр-7, 2018. 211 с.

Концептуальний базис політичної комунікації. URL: https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/1217/1/Polishuk_kom.pdf (дата звернення: 24.07.2024).

Косенко Ю. В. Основи теорії мовної комунікації: навч. посіб. Суми: Сумський державний університет, 2011. 187 с.

Макаренко Л.П. Політична комунікація як визначальна складова демократичної політичної системи. Вісник Київського університету управління і підприємництва. Київ, 2016. № 82. С. 88–94.

Мак-Квейл Д. Теорія масової комунікації: переклади з англ. О. Возьна, Г. Сташків. Львів: Літопис, 2010. 538 с.

Новакова О. В. Динаміка демократичної рецесії в сучасному світі. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова «Політичні науки та методика викладання соціально-політичних дисциплін». 2015. № 16. 2015. Вип. 16. С. 10–16.

Остапенко М. Політична комунікація: теоретичні аспекти дослідження. Політичний менеджмент. 2012. №3. С. 135-144.

Проноза І. Роль політичних комунікацій у сучасному інформаційному просторі. Політикус. 2021. № 3. С. 75–81.

Роль комунікацій в політиці. URL: http://dspace.pdpu.edu.ua/bitstream/123456789/15547/1/Bokhachenko.pdf (дата звернення 12.02.2023).

Рубан Ю. Теоретико-методологічні засади дослідження політичної комунікації. Вісник НАДУ. Політологія і право. Київ, 2012. №2. С.191–198.

Трансформація політичних інститутів України: проблеми теорії і практики: монографія / за ред. М. І. Михальченко. Київ: ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2016. 440 с.

##submission.downloads##

Опубліковано

2024-10-15

Номер

Розділ

Політична культура та ідеологія