Методологія дослідження феномену самоврядності в контексті політико-правового дискурсу

Анотація

Статтю присвячено аналізу проблематики інституту самоврядності в умовах сучасного політико-правового дискурсу, що обумовлюється поступовим переходом до системи державно-громадського управління.
Самоврядування реалізується через самоврядні організації, що об’єднує суб’єктів саморегулювання за сферами (галузями) їхньої діяльності, галузевими, професійними ознаками. Самоврядна організація створюється у формі недержавної некомерційної організації, заснованої на членстві в ній відповідних суб’єктів саморегулювання.
Рівновага між інститутом самоврядності і державою є важливим фактором стабільного демократичного розвитку, а порушення її веде до гіпертрофії владних структур, відчуженості та політичного безсилля народу. Інститут самоврядності та державний сектори мають складати єдину збалансовану систему суспільного життя. Водночас вони є принципово різними. Зокрема, це пов’язано з тим, що діяльність інституту самоврядності зосереджена перш за все на створенні соціальних систем і зв’язків на основі переконань. Вплив та авторитет інституту самоврядності ґрунтується на його здатності звертатися до традицій, цінностей та благ громади. Натомість сектор державного управління спирається на існуючу політичну систему, яка забезпечує діяльність цього сектора.
Встановлено, що основною метою самоврядування є якісний розвиток відповідної сфери, а також досягнення балансу між інтересами автономного суб’єкта й інтересами держави. Система самоврядування будь-якого виду діяльності не повинна втягуватися будь-якими силами в політичні процеси держави. Модернізація інституту самоврядності є перманентним процесом розвитку громадянського суспільства та удосконаленням політичної системи країни за рахунок імплементації найбільш актуальних ідей, механізмів та інструментів.