Справедливість як індикатор правового і політичного розвитку: аксіологічний підхід
DOI:
https://doi.org/10.31558/2519-2949.2025.3.1Ключові слова:
справедливість, правовий і політичний розвиток, розподільна справедливість, зрівняльна справедливість, відплатна справедливість, криза розподілу, соціальні норми, громадянське суспільство, інституційна і процесуальна справедливість, російсько-українська війна, справедливий мир для УкраїниАнотація
Розглянуто характерні ознаки справедливості як ціннісного індикатора правового і політичного розвитку. Визначено поняття справедливості як правового і політичного феномена, що визначально впливає на якість суспільного життя. Охарактеризовано історично сформовані різновиди реалізації справедливості в соціальному розвитку з позицій сьогодення. До таких різновидів віднесені: розподільна справедливість (пропорційний розподіл матеріальних і духовних благ, виходячи з природно-правової рівності всіх людей, незалежно від їх національних, станових, класових, майнових та інших відмінностей, але з урахуванням заслуг конкретного громадянина перед суспільством і державою); зрівняльна справедливість (досягнення максимальної рівності прав і можливостей соціальних суб’єктів без урахування особистісних відмінностей); відплатна справедливість (забезпечення істинної свободи особистості, оцінки її діяльності з погляду добра і зла, заохочення і покарання). Виявлено основні напрями забезпечення справедливості в умовах сучасної трансформації держави й суспільства в Україні та реалій російсько-української війни. В якості таких напрямів виокремлені: необхідність подолання кризи розподілу; узгодження функціонування права і політики з соціальними нормами; належне використання потенціалу громадянського суспільства; забезпечення інституційної і процесуальної справедливості; досягнення справедливого миру для України. Виявлено, що витоки існуючої в українському суспільстві несправедливості слід шукати не лише в об’єктивному характері швидкого вдосконалення суспільства та наслідках прискореної спонтанної динаміки його розвитку, а і в суб’єктивно створених умовах. Визначено, що Суттєвою помилкою суб’єктів втілення правової реформи є також намагання сформувати правову основу, якої потребує українське суспільство, формально, у відриві від конкретної соціальної реальності.
Посилання
Подковенко Т. Справедливість у системі цінностей права. Актуальні проблеми правознавства. 2016. Вип. 4 (8). С. 10–14.
Stone J. Human law and human justice. London, 1965. 415 p.
Сарторі, Джованні. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідження структур, мотивів і результатів / Пер. з англ. О. І. Мороз. Київ: АртЕк, 2001. 224 с.
Філософія: навч. посібник / Ред. Ю. В. Осічнюк. Київ: Атіка, 2003. 464 с.
Шелевер Н. Конституційний принцип справедливості як основа прав людини. Науковий вісник ДДУВС. 2022. Спеціальний випуск. № 2. С. 293–297.
Михайленко О. Проблеми справедливості при розбудові правової держави. Право України. 1998. № 8. С. 43–46.
Сучасна політична філософія: Антологія / Пер. з англ. Упоряд. Я. Кіш. Київ: Основи, 1998. 575 с.
Аллан Т. Р. С. Конституційна справедливість. Ліберальна теорія верховенства права / Пер. з англ. Р. Семківа. Київ: Вид. дім "Києво-Моги«янська академія», 2008. 385 с.
Шульга М. Національна і політична маргіналізація за умов системної кризи. Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2002. №1. С. 1–16.
Ціннісна складова модернізаційних процесів у сучасному соціумі України: кол. моногр. / [Балакірєва О. М., Геєць В. М., Сіденко В. Р. та ін.]; НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». Київ, 2014. 340 с.
Балагура Т. В. Соціальна справедливість у правовій доктрині України: теоретичні та практичні аспекти. Держава та регіони. Серія: Право. 2024. № 3 (85). С. 200–204.
Межі інституційної спроможності: як працює влада в Україні. Ніжин: Видавець Лисенко М. М., 2025. 40 с.
Рікер П. Право і справедливість/ Пер. із фр. Київ: Дух і літера, 2002. 216 c.
Мокрик Р. Чи можливий справедливий мир? Історична правда. 19 липня 2025. URL: https://www.istpravda.com.ua/columns/2025/02/28/164771/