Суспільне мовлення в країнах Балтії у період відновлення державності
DOI:
https://doi.org/10.31558/2519-2949.2020.3.7Ключові слова:
суспільне мовлення; посткомуністичні медіа; відновлення державності; демократія; інформаційний простірАнотація
У статті досліджено особливості суспільного мовлення в країнах Балтії у період відновлення державності. Підкреслюється, що умови посткомуністичного розвитку значно вплинули на медіасистему та її інформаційну політику. Аналізуються визначення поняття «суспільне мовлення», його основні сенси. Простежено особливості розвитку та становлення суспільного мовлення в посткомуністичних країнах, що створили певні кейси для подальшого вдосконалення політики держав щодо медіа. Розглянуто устрій спеціального органу, якому підпорядковуються державні телерадіомовні компанії країн Балтії. Акцентується увага на фінансуванні держаних телевізійних та радіо компаній. Зазначаються основні риси програмної політики відповідно до національного законодавства.
Під час дослідження було доведено, що на інформаційну політику суспільного мовлення значно впливає геополітичний та культурний чинники, які сприяють висвітленню плюралізму думок етнічного складу населення. Лібералізація соціально-політичного життя призводить до того, що одним з головних обов’язків суспільного мовлення в країнах Балтії є забезпечення безперешкодного поширення всебічного висвітлення подій в країні та за кордоном. Інтернаціоналізація медіа країн Балтії західними компаніями сприяє їх вестернізації, та розвитку відповідно до європейських принципів.
У ході дослідження було визначено, що становлення суспільного мовлення в країнах Балтії обумовлено інтеграцією політичних, культурно-історичних детермінант. Особливістю інформаційного простору країн Балтії є двомовність, що сприяє демократизації суспільства та розвитку медіа. Доведено, що демократичний розвиток держави потребує функціонування суспільного телебачення і радіомовлення, які забезпечують висвітлення інформації з врахуванням соціальних, культурних, релігійних і інших різноманітностей населення країни.
Посилання
Джолос О. В. Засади організації та функціонування суспільного телерадіомовлення: європейський досвід. Наукові записки Інституту журналістики. 2015. Т. 61. С. 55-61.
Європейські стандарти у галузі суспільного мовлення / за ред. Т.С. Шевченка, О.А. Сушко. К., 2010. 264 с.
Іванов Д. В. Суспільне мовлення: поняття та призначення для людини, суспільства, демократії. Європейські перспективи. 2013. № 4. С. 79–83.
Ковальчук О.І. Суспільне мовлення в інформаційній парадигмі «третьої хвилі»:порівняльно-правовий аспект. Форум права. 2014. № 1. С. 248–253 .
Кострубіцька А. В. Державне регулювання суспільного мовлення: європейський досвід та українські реалії. Держава та регіони. Сер. Держ. упр. 2014. Вип. 3. С.20–24.
Рекомендація N R (96) 10 Комітету міністрів Ради Європи державам-учасницям стосовно гарантій незалежності суспільного мовлення. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_094#Text. (дата звернення: 25.08.2020).
Симонян Р.Х. Балтийские масс-медиа: динамика последнего десятилетия Социологические исследования. 2004. № 2. С. 98-105. URL: http://ecsocman.hse.ru/data/971/383/1217/013.SIMONIAN.pdf (дата звернення: 25.08.2020).
Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. М.: АСТ, 2005. 603с.
Richter A. Post-soviet perspective on censorship and freedom of the media. Moscow : UNESCO Office Moscow, 2007. 325р. URL: phttps://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000153744. (дата звернення: 25.08.2020).
Rožukalne A. From PBS to PSM: The Shape of „New” Public Media in the Baltic States URL: http://ripeat.org/library/Rozukalne%20paper%202012.pdf. (дата звернення: 25.08.2020).
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).