Регіональні процеси демократизації на африканському континенті з погляду транзитології та теорії «демократичних хвиль».

Анотація

Стаття присвячена проблемі демократизації на Африканському континенті, що стає все більш актуальною на тлі сучасної політичної ситуації через посилення ролі Африки на міжнародній арені й особливої уваги дослідників до реальних результатів демократичного транзиту окремих країн в постколоніальний період.

Мотивація автора до розробки означеної теми зумовлена виявленими розбіжностями у визначенні моделей та концепцій демократичного переходу, в тому числі в тлумаченні його етапів, різновидів, ролі держави тощо та неоднозначними експертними оцінками вчених потенціалу «третьої хвилі» демократизації в країнах Африки.

Мета статті полягає в аналізі специфіки перебігу регіональних процесів демократизації на Африканському континенті та їх наслідків з точки зору транзитології і теорії «демократичних хвиль».

В результаті опрацювання теми розкрито ґенезу базових понять дослідження – транзитології та теорії «демократичних хвиль».

На основі аналізу наукових джерел виявлено неспівпадіння теоретичних конструкцій як наукових припущень вчених з практичними реальними результатами демократичного транзиту країн різних регіонів і частин світу. На основі врахування світоглядних (культурних, етно-національних, релігійних, ментальних) та соціально-економічних аспектів суспільного розвитку континенту уточнено зміст категорії «демократичний транзит» відносно особливостей перебігу політичних трансформацій в окремих країнах Тропічної й Південної Африки: Нігерії, Нігеру, Гвінеї, Малі та ін.

Проаналізовано етапи демократизації на прикладі Південно-Африканської Республіки як зразка демократії на континенті та прийняття моделі унітарної республіки з елементами федералізму на основі консенсусу трьох політичних сил: Африканського національного конгресу, зулуської та бурської національних партій.

В емпіричній частині дослідження здійснено проекцію теоретичних моделей демократичного транзиту на соціально-політичні процеси країн Тропічної й Південної Африки та сформульовано відповідні узагальнення щодо детермінованості демократії традиційно усталеними регіональними особливостями розвитку. Оцінено вплив на суспільні трансформації зовнішніх і внутрішніх чинників, політичних партій, національно-громадянських рухів та окремих лідерів. З’ясовано специфіку регіональних процесів, спрямованих на усунення тоталітаризму і встановлення нових політичних режимів у країнах Африки. Визначено причини гальмування демократичних перетворень на континенті та можливі шляхи їх подолання.

Сформульовано загальні висновки щодо поетапності й непрогнозованості демократичного транзиту щодо встановлення нового політичного устрою.