Постконфліктні управлінські практики в економічній політиці.

Анотація

Стан економіки на постконфліктній території характеризується специфічними ознаками, обумовленими впливом минулого конфлікту. Саме ці ознаки дають змогу характеризувати управління постконфліктною територією як окрему політико-правову категорію. Вказана специфіка має обумовлювати діяльність акторів для досягнення мети постконфліктної політики.

У статті визначаються характеристики постконфліктних суспільних відносин, досліджуються проблеми функціонування постконфліктної економіки та наводяться конкретні управлінські практики – приклади з різних постконфліктних країн світу, – які вирішують ці проблеми. Відновлення економіки постконфліктних територій розглянуто з позиції психологічного стану та потреб індивідів, які проживають на таких територіях. Виявлено, що рішення та дії в економічній політиці, орієнтовані на індивіда, можуть сприяти досягненню примирення в суспільстві та запобігти поверненню до стану конфлікту внаслідок формування умов, які зроблять стан миру економічно вигідним для різних верств населення. Охарактеризовані неформальні інститути, які є невід’ємною частиною постконфліктної економіки, та описані рішення і дії, які дають змогу нівелювати вплив таких інститутів на суспільні відносини через різні форми спонукання населення до переведення своєї діяльності у легальну площину. Наведені управлінські практики, які можуть створити подальші передумови для сталого розвитку постконфліктних територій з урахуванням феномену «постконфліктного зростання» індивідів.

Надано характеристику ризикам, які можуть виникати перед акторами політичного процесу, та описано можливі шляхи їх подолання. Розглянуто міжнародну технічну допомогу як важливий інструмент для відновлення постконфліктної економіки. Проаналізовано переваги та недоліки процесів, пов’язаних із отриманням міжнародної технічної допомоги, зокрема, ризик втручання донорів, які надають допомогу, в процеси управління. Запропоновано моделі для запобігання такому вручанню.