Місцеве самоврядування в умовах цифрової дипломатії: нові підходи до прийняття політико-управлінських рішень

Анотація

У статті досліджено роль цифрової дипломатії у трансформації сучасного місцевого самоврядування України та її вплив на процес прийняття політико-управлінських рішень. Актуальність теми зумовлена тим, що в умовах повномасштабної війни, цифровізації публічного управління та євроінтеграційних змін територіальні громади дедалі активніше використовують цифрові платформи, соціальні мережі, офіційні вебресурси, міжнародні онлайн-мережі та інструменти електронної участі для взаємодії з міжнародними партнерами, донорами, діаспорою, громадянським суспільством і мешканцями громад. Обґрунтовано, що цифрова дипломатія на локальному рівні вже не може розглядатися лише як допоміжний комунікаційний або іміджевий інструмент, оскільки вона поступово інтегрується у процеси стратегічного планування, залучення зовнішніх ресурсів, обґрунтування пріоритетів відновлення та легітимації управлінських рішень. Проаналізовано практики використання цифрових інструментів територіальними громадами України, зокрема через систему DREAM, платформу «Дія.Цифрова громада», дашборд міжнародних муніципальних партнерств, програму U-LEAD з Європою, а також приклади Ірпінської, Бучанської, Одеської та інших громад. Показано, що цифрові дипломатичні практики сприяють підвищенню міжнародної видимості громад, формуванню доказової бази для залучення фінансової й гуманітарної допомоги, розвитку муніципальних партнерств, посиленню прозорості відновлювальних проєктів і включенню місцевого рівня у транснаціональні мережі співпраці. Особливу увагу приділено тому, що цифрова дипломатія впливає не лише на зовнішню репрезентацію громади, а й на зміст політико-управлінських рішень, зокрема щодо відбудови критичної інфраструктури, соціального захисту, розвитку людського капіталу, цивільної безпеки та адаптації стратегій розвитку до вимог міжнародних партнерів. Доведено, що цифрова дипломатія в діяльності органів місцевого самоврядування виконує репрезентативну, інформаційно-аналітичну, координаційну та легітимаційну функції. Вона забезпечує перехід від закритої адміністративної моделі ухвалення рішень до більш відкритої, мережевої, партнерської та доказової моделі локального врядування. Водночас визначено основні ризики її впровадження: нерівність цифрових можливостей громад, різний рівень кадрової та організаційної спроможності, фрагментарність стратегій цифрової комунікації, залежність від донорських ініціатив, слабка координація між місцевим і центральним рівнями влади, а також репутаційні й інформаційні загрози. Зроблено висновок, що подальший розвиток цифрової дипломатії на рівні місцевого самоврядування потребує інституціоналізації, стратегічного планування, підвищення цифрових компетентностей посадових осіб та інтеграції цифрових платформ у систему прийняття політико-управлінських рішень.