Коаліційні утворення в політиці: роль, типологічні ознаки, функції

Анотація

Здійснено комплексний аналіз ролі, типологічних ознак та функцій коаліційних утворень у сучасній політиці, визначено їхнє місце в демократичних політичних системах. Систематизовано теоретичні підходи до розуміння природи політичних коаліцій та емпіричний аналіз їхніх практичних проявів у різних політичних контекстах. Виявлено характерні ознаки коаліційних утворень: тимчасовість існування при можливості довгострокового функціонування, добровільність участі суб’єктів, збереження автономії при координації дій, спільність стратегічних цілей при можливих тактичних розбіжностях. Охарактеризовано функції коаліцій у політичній системі: агрегації та артикуляції інтересів, формування урядових коаліцій, забезпечення політичної стабільності, представництва різних соціальних груп у процесі прийняття рішень. Розкрито типи коаліційних утворень за різними критеріями: парламентські, електоральні, урядові, тематичні, гомогенні, гетерогенні, формальні, неформальні. Доведено, що ефективність коаліційних утворень залежить не лише від здатності учасників до взаємних поступок, наявності спільних цілей, а й від механізмів належної координації. З’ясовано, що перспективи подальших досліджень коаліційної діяльності пов'язані з необхідністю вивчення впливу на неї цифрових технологій; поглибленого аналізу транснаціональних коаліційних процесів та їхньої ролі у формуванні глобальної політики; з’ясування специфіки коаліційних процесів у гібридних політичних режимах, де демократичні та авторитарні елементи співіснують в рамках єдиної системи; виявлення напрямів забезпечення коаліційної політики в умовах зростаючої популярності антисистемних рухів; дослідження гендерних аспектів коаліційної політики і ролі жінок у формуванні та функціонуванні політичних коаліцій; з’ясування можливостей участі молоді у коаліційних процесах; визначення характеру міжґенераційної політичної співпраці; розробки практичних рекомендацій щодо оптимізації функціонування коаліційних утворень, що включає як інституціональні реформи, так і розвиток політичної культури консенсусу та компромісу.