Медіа як дзеркало та інструмент легітимності влади в умовах воєнного часу

Анотація

Стаття присвячена комплексному, інтердисциплінарному аналізу трансформації легітимності політичної влади в Україні в умовах правового режиму воєнного стану (2022–2025 рр.). Автор розглядає медіа-простір не як дзеркало політичних процесів, а як єдину доступну арену для їхнього існування в умовах тимчасового обмеження конституційних механізмів прямої демократії (виборів, референдумів, мирних зібрань). У дослідженні використано теоретичний інструментарій медіа-філософії (Ж. Бодрійяр), соціології влади (М. Кастельс) та теорії комунікації (Е. Ноель-Нойман). Ключова гіпотеза роботи полягає в тому, що в умовах війни відбулася підміна інституційної легітимності "легітимністю екранною" (screen legitimacy). Влада існує для громадянина настільки, наскільки вона здатна генерувати переконливий медійний образ компетентності та контролю. Стаття детально аналізує дуалістичну структуру українського інформаційного поля, що склалася під час війни. З одного боку — це централізований державний наратив, реалізований через телемарафон "Єдині новини". Автор простежує еволюцію цього інструменту від функції "терапевтичної легітимності" та стабілізації суспільства у 2022 році до ефекту "теплої ванни" та відриву від реальності у 2024 році. З іншого боку — це нерегульована, анархічна екосистема Telegram-каналів, яка перебрала на себе функції "тіньового парламенту" та головного майданчика для політичної критики. Особливу увагу приділено механізмам делегітимації влади через нові медіа. На прикладі кейсів "бусифікації" (відеофіксації примусової мобілізації) та корупційних скандалів демонструється, як горизонтальні мережі здатні руйнувати монополію держави на істину та право на примус. Доводиться, що існування двох паралельних медійних реальностей ("телевізійної" та "цифрової") створює "шизофренічну легітимність", яка загрожує національній безпеці та стійкості політичної системи перед обличчям гібридних загроз з боку РФ.