Міська парадипломатія у кризових умовах після 2022 року: досвід Любліна

Анотація

Стаття присвячена аналізу ролі парадипломатії у кризових умовах на прикладі діяльності міста Люблін у підтримці України після початку повномасштабної війни 2022 року. В центрі дослідження знаходиться феномен де-факто набуття міжнародної суб’єктності територіальними одиницями, що не мають формального статусу суб’єкта міжнародного права, у контексті трансформації міжнародно-політичного порядку, гуманітарної кризи, викликаної загостренням військових дій та гібридних конфліктів. Метою дослідження є визначення політичних і організаційних умов, за яких міста та регіони здатні діяти як активні учасники міжнародних відносин, доповнюючи традиційні дипломатичні канали держав. Приклад міста Люблін, який у кризових умовах, викликаних повномасштабною війною в Україні 2022 року, зумів мобілізувати розгалужену мережу міжнародних партнерств, показує, як локальні актори можуть швидко адаптуватися до нових викликів та виконувати роль провідників зовнішньополітичних ініціатив. У роботі проаналізовано, як наявність стратегічних документів і програм міжнародної співпраці, активна участь у транскордонних мережах, накопичений досвід у реалізації спільних проєктів та позитивний міжнародний імідж створили передумови для оперативного розгортання масштабних гуманітарних, культурних та інфраструктурних ініціатив на підтримку України. Окрему увагу приділено чинникам, що вплинули на успішність цих дій: політична воля місцевого керівництва, стійкі міжрегіональні зв’язки, інституційна гнучкість, високий рівень довіри та координації між органами влади й неурядовими організаціями, які з перших годин війни діяли узгоджено та ефективно, а також здатність інтегрувати локальні рішення у ширший міжнародно-політичний контекст. Показано, що навіть у відсутності формальних міжнародно-правових повноважень територіальні одиниці можуть формувати порядок денний на міждержавному рівні, впливати на розподіл ресурсів і ставати каналами політичної комунікації між державами та міжнародними організаціями. Особливу увагу приділено взаємодії формальних механізмів міжмуніципального співробітництва та неформальних мереж, що базуються на довірі, солідарності та спільній ідентичності, які здатні значно пришвидшити процес прийняття рішень і мобілізації ресурсів. Методологічною основою дослідження є якісний контент-аналіз офіційних документів, порівняльний аналіз міжнародної діяльності міст та кейс-метод, що дозволяє виявити універсальні закономірності, придатні для адаптації іншими територіальними одиницями в аналогічних умовах. У підсумку обґрунтовано, що в умовах сучасних криз парадипломатія може стати ефективним інструментом зміцнення стійкості міжнародного порядку, а успішні практики локальних акторів заслуговують на інтеграцію в ширші політичні стратегії реагування на гібридні виклики.