Архітектура регіонального представництва в системах багаторівневих відносин

Анотація

В статті здійснено аналіз комплексу інститутів, які реалізують функції представництва регіонів в умовах глобальної трансформації територіально-політичних систем. Зазначено, що глокалізація як специфічний процес другої половини ХХ ст. обумовила: 1) піднесення ролі регіонів різного масштабу в реалізації глобальної програми дій, орієнтованої на забезпечення потреб та прав людини, інтересів локальних регіональних спільнот, 2) посилення функціональної спроможності субнаціональних регіонів через зменшення дистанції політичної участі в наднаціональних інтеграційних макрорегіональних системах. В статті продемонстровано теоретико-методологічну основу формування нової архітектури глокальних політичних відносин, що конструюється на основі принципів: відмови від «методологічного націоналізму», що супроводжувалося визначенням в якості головного об’єкту досліджень – локалітетів, регіонів; заміни низхідної логіки аналізу (від держави до регіонів та локалітетів) висхідною (від систем самоврядування до національних систем та наднаціональних систем, подібних ЄС); обґрунтування політичного простору як результату співпраці суб’єктів соціальних відносин, які конструюють простір; обґрунтування нової територіальної та політичної структури систем характеристиками яких є: мережевість, деієрархічність, гетеротопічність, мультимодальність, здатність до ремодуляції та адаптації. Стаття будується навколо декількох проблем конституювання регіонального представництва в політичних системах: 1) співвідношення територіального та політичного контекстів регіонального представнцитва; 2) виборчих систем, які технічно забезпечують моделі представництва; 3) парламентського наднаціонального макрорегіонального представництва, яким кожен обраний регіон представляє себе в глобальному контексті міжнародних відносин; 4) парламентського та позапарламентського способів представництва субнаціональних регіонів. В роботі робиться висновок про процес інституціоналізації позапарламентських форм регіонального представництва, які приходять на заміну традиційній формі територіального представництва, представленій бікамералізмом. Сучасна логіка інституціоналізації будується на визнанні асиметричних функціонально-обумовлених форм представництва регіональних інтересів в мережах міжурядових структур, побудованих не стільки на основі моделі представництва, скільки на основі участі і координації.