Identification of political and legal mechanisms of state information security under hybrid warfare
DOI:
https://doi.org/10.31558/2519-2949.2025.3.15Keywords:
information policy, political and legal mechanisms, hybrid warfare, information security, strategic communications, disinformation, legal regulationAbstract
The article provides a comprehensive study of the political and legal mechanisms of the state’s information policy under the conditions of hybrid warfare. It is demonstrated that Ukraine’s information policy develops through the combination of legal norms, strategic documents, and institutional practices aimed at countering information threats. The study: identified the key theoretical and conceptual foundations of information policy and its correlation with the categories of information security and hybrid warfare; analyzed Ukraine’s legal and regulatory framework (Constitution, laws, presidential decrees, strategies) as well as international standards (DSA, EDAP, Code of Practice on Disinformation, NATO StratCom COE and EU documents); defined institutional and organizational mechanisms, including the activities of the NSDC, the Ministry of Culture and Information Policy, the Centre for Countering Disinformation, as well as the role of civil society and international partners; systematized political and legal instruments: “hard” (sanctions, blocking of resources, media regulation) and “soft” (strategic communications, information campaigns, fact-checking initiatives); formulated perspectives and recommendations for improving information policy: harmonization of legislation with European standards, creation of a unified coordination structure, development of societal resilience, and integration into the Euro-Atlantic security space. It is concluded that the effectiveness of the state’s information policy in countering hybrid threats is possible only through the synergy of political and legal norms, institutional coordination, and strategic communications. In general, political and legal mechanisms of information policy in the context of hybrid warfare should function as a system of interaction between law, institutions, and strategic communications, which will allow the state not only to resist threats, but also to form its own positive information space.
References
Компанцева Л. Доктрина інформаційної безпеки України: теоретико-правові засади. Інформація і право, Київ: Науково-дослідний інститут інформатики і права.2017. № 3(22). С. 5–12.
Hoffman, F. G. (2007). Conflict in the 21st Century: The Rise of Hybrid Wars. Arlington, VA: Potomac Institute for Policy Studies, 72 p.
Антипова А. Стратегічні комунікації як складова інформаційної безпеки держави. Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. Київ: Національна академія внутрішніх справ.2023. № 13(1). С. 44–52.
Зернецька О. Глобальний розвиток комунікацій: інформаційна політика та міжнародні відносини. Київ: Видавництво «Києво-Могилянська академія». 2011. 368 с.
Hoskins, A., & O’Loughlin, B. (2010). War and media: The emergence of diffused war. Cambridge: Polity Press, 225 p.
NATO Strategic Communications Centre of Excellence (StratCom COE). (2016). Russian information campaign against Ukrainian state and defence forces: Framing of the Ukraine–Russia conflict in online and social media. Riga: NATO StratCom COE, 108 p.
NATO Strategic Communications Centre of Excellence (StratCom COE). (2024). War on all fronts: How the Kremlin’s media ecosystem broadcasts the war in Ukraine. Riga: NATO StratCom COE, 146 p.
McQuail, D. (2010). McQuail’s Mass Communication Theory (6th ed.). London: Sage Publications, 621 p.
Закон України «Про національну безпеку України» від 21 червня 2018 року № 2469-VIII. Відомості Верховної Ради України, № 31. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text
Castells, M. (2009). Communication power. Oxford: Oxford University Press, 571 p.
Грищенко К. Гібридна війна: виклики та загрози для інформаційної безпеки України. Науковий вісник Національного університету «Острозька академія». Серія «Політологія». Острог: НаУОА. 2020. № 2(12). С. 15–23.
Конституція України (1996, ред. 2024 р.). Відомості Верховної Ради України, № 30, ст. 141. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80
Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII (ред. 2024 р.). Відомості Верховної Ради України, № 48. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12#Text
Закон України «Про медіа» від 13 грудня 2022 року № 2849-IX. Відомості Верховної Ради України, № 4, 2023. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2849-20#Text
Закон України «Про національну безпеку» від 21.06.2018 № 2469-VIII (чинна редакція станом на 21.08.2025). Офіційний портал Верховної Ради України. URL:https://zakon.rada.gov.ua
Указ Президента України № 47/2017 «Про Доктрину інформаційної безпеки України». Офіційний вісник Президента України. URL: https://www.president.gov.ua/documents/472017-21374
Указ Президента України № 44/2021 «Про Стратегію кібербезпеки України». Офіційний вісник Президента України. URL: https://www.president.gov.ua/documents/442021-36441
Указ Президента України № 106/2021 «Про створення Центру протидії дезінформації». Офіційний вісник Президента України. URL: https://www.president.gov.ua/documents/1062021-37533
Стратегія національної безпеки України. Указ Президента України від 14.09.2020 № 392/2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/392/2020
European Commission. (2022). Digital Services Act: Regulation (EU) 2022/2065. Brussels: Publications Office of the European Union, 152 p.
European Commission. (2020). European Democracy Action Plan. Brussels: Publications Office of the European Union, 24 p.
European Commission. (2022). Code of Practice on Disinformation (Strengthened 2022). Brussels: Publications Office of the European Union, 32 p.
