Модель мовної політики у контексті пострадянської парадигми.

Анотація

У статті досліджується модель мовної політики у контексті пострадянської парадигми, основою якої є Росія та проросійськи налаштовані політики, які діють в її інтересах, які спрямовано на нищення всього українського з метою, щоб Україна не відбулася як держава, а українські громадяни не вважали себе українцями та зберегли пострадянську, тобто проросійську свідомість. Не зважаючи на старання Росії, у кінці 1991 року на Всеукраїнському референдумі почала формуватися нова українська політична спільнота, відмінна від радянської, яка позбавилася ознак радянської залежності та заявила, що бажає жити у незалежній державі. Це дало можливість формувати власну модель мовної політики засобами модернізації та українізації, спираючись на національні інтереси, демократичні цінності та українську мову як об’єднавчий символ українського народу. З’ясовано, що на пострадянську свідомість мешканців Півдня і Сходу України зберегла свій вплив Росія через проросійськи налаштованих політиків, які заради досягнення мети в усі роки незалежності проводять в Україні деструктивну мовну політику, спрямовану на власні інтереси, тобто на завоювання влади. Маніпуляція свідомістю громадян призвела в Україні до революційних подій, які змінили погляди багатьох мешканців Сходу і Півдня держави щодо розуміння таких категорій, як «українська мова», «українська історія», «українські традиції» «національна ідея», «українська автохтонна нація», «державна незалежність» та ін. Доведено, що у перші роки 1990-х розбудовували нову модель мовної політики представники національних демократів, котрі відродили свою діяльність на теренах незалежної України та ухвалили Декларацію про державний суверенітет, а також – громадські активісти, які виборювали свободу для держави та її мешканців. Утім, плодами цієї співпраці скористалися проросійські політичні сили, пострадянською свідомістю і поведінкою яких керує Росія.