Концептуалізація та операціоналізація інституційної амбідекстричності політичної системи

Анотація

У статті здійснено теоретико-методологічне обґрунтування та операціоналізація концепту «інституційної амбідекстричності» як стратегічного механізму адаптації політичних систем до умов безпрецедентної невизначеності та екзистенційних викликів. У роботі розглянуто амбідекстричність не просто як організаційну властивість, а як свідомо конструйовану «дворуку» архітектуру врядування, що дозволяє поєднувати процеси експлуатації (вдосконалення наявних процедур для підтримання стабільності) та дослідження (генерацію радикальних інновацій і нових можливостей). Особливу увагу приділено режимному виміру проблеми. Авторитарні системи, попри високу ефективність експлуатації ресурсів у короткостроковій перспективі, через ієрархічну фрагментарність та атрофію горизонтальних зв'язків схильні до «пастки успіху» та імітаційної амбідекстричності. Натомість демократичні системи, завдяки поліцентричності та розвиненим петлям зворотного зв'язку, демонструють вищий потенціал адаптивної стійкості у довгостроковому періоді.Методологічна новизна роботи полягає у переході від оцінювання «змісту» державних політик до аналізу «архітектури гнучкості» системи. Запропоновано трирівневу систему (перший критерій - вимірювання інституційної стабільності та контролю, другий критерій (оцінка адаптивної гнучкості та інноваційності), третій, синтетичний критерій (аналіз амбідекстричного балансу та стійкості)) аналізу оцінювання амбідекстричності, що включає критерії та індикатори ітеративності навчання, інклюзивності моніторингу та інституційної емерджентності. Окремо проаналізовано феномен «подвійної інституціоналізації» у транзитних демократіях, де зовнішній вплив виступає екзогенним драйвером інновацій, але водночас створює ризик «пастки невдачі» у разі відсутності внутрішньої інституційної готовності до змін.