Інституційне представництво корінних народів України на прикладі Меджлісу кримськотатарського народу

Анотація

У статті проведено аналіз механізмів і практик інтеграції Меджлісу кримськотатарського народу до системи публічного управління та громадянського суспільства України як прикладу інституційного представництва корінного народу. Показано, як Меджліс виконує функції посередника між кримськотатарським народом, органами державної влади й міжнародною спільнотою, забезпечуючи політичну суб’єктність і захист прав кримських татар в умовах тимчасової окупації. Застосовано інституціональний та комунікативно-аналітичний підходи, які дозволяють вивчити формальні та неформальні канали взаємодії Меджлісу з органами державної влади, механізми його участі у процесах нормотворення, стратегічного планування та реалізації державної політики у сферах реінтеграції, освіти, культури, безпеки та правозахисту. Розглянуто приклади діяльності в межах Кримської платформи, співпраці з парламентськими комітетами, міністерствами та інститутами громадянського суспільства. Результати дослідження засвідчили, що Меджліс послідовно формує багаторівневу систему взаємодії з державними структурами, яка включає як участь у дорадчих органах і розробці нормативних актів, так і стратегічну комунікацію з міжнародними партнерами. Його діяльність спрямована на створення умов для реалізації прав кримськотатарського народу в межах української правової системи, попри відсутністі закріплення його правовогостатусу як представницького органу корінного народу. Особливе значення має соціальна, правозахисна та інформаційна діяльність Меджлісу. Інституція бере участь у реалізації програм підтримки внутрішньо переміщених осіб, співпрацює з системою освіти задля збереження мовного й культурного середовища, а також виконує функцію національного адвокаційного суб’єкта у правових процесах. Медіа-активність і аналітична діяльність посилюють роль Меджлісу у формуванні публічного дискурсу з питань деокупації Криму. Підкреслено, що Меджліс виконує функції не лише представницького, а й інтегративного органу, який демонструє здатність до адаптації, взаємодії з владою та залучення до політичного процесу. Проте повна правова інституціоналізація цього статусу вимагає закриплення правового статусу представницького органу корінного народу Кабінетом Міністрів України відповідно до статті 8 Закону України «Про корінні народи України» та Порядку закріплення правового статусу представницького органу корінного народу України та позбавлення такого статусу, включаючи доопрацювання низкі підзаконих актів та внесення змін в деяки діючи законодавчі акти України, зокрема у виборче законодавство та запровадження механізмів квотного представництва корінних народів в органах влади.