Методологічні аспекти інституціоналізації громадянського суспільства в Україні
DOI:
https://doi.org/10.31558/2519-2949.2024.1.9Ключові слова:
громадянське суспільство; демократія; інститут грома¬дянського суспільства; інституціоналізація громадянського суспільства; соціальне партнерство; ефективність демократичних інститутівАнотація
Поняття «інституціоналізація громадянського суспільства» визначено як процес перетворення явища, руху (неформальних інституцій) на організовану установу; з упорядкованим процесом із певною структурою відносин, ієрархією влади, дисципліною, правилами поведінки; установленням суспільних інститутів; із процесом, а також із результатом процесу, в якому політичне (соціальне) явище стає упорядкованим, стандартизується за допомогою норм; як процес утворення і розвитку нових державних та суспільних інституцій як усталених форм організації діяльності людини, як заміна спонтанної чи експериментальної поведінки на передбачувану поведінку, яка прораховується, моделюється і регулюється; як активний процес вироблення і закріплення соціальних норм, правил, статусів, ролей і перетворення їх на систему, яка спроможна діяти заради задоволення громадянських потреб.
Виокремлено основні форми та механізми взаємодії демократичних інститутів: консультації з громадськістю, участь у консультативно-дорадчих органах, проведення публічних заходів, залучення громадських органі¬зацій на рівні місцевого самоврядування. Визначено та проаналізовано три базові форми взаємодії громадських організацій та політичних партій – ініціативно-консультативну, координаційну, орієнтовану на тісну співпрацю. Охарактеризовано основні функції антикризової інституціоналізації громадянського суспільства: реалізація заходів для розвитку громадянського суспільства, регулювання соціальних параметрів економічного процесу, забезпечення політичної стабільності, зменшення рівня громадського напруження шляхом регулювання діяльності інститутів та створення нових громадських об’єднань.
Обгрунтовано, що інституціоналізація громадянського суспільства змінює його роль у становленні демократії за умови новітніх викликів. Після Революції гідності та в умовах воєнної загрози представники громадських організацій покликані відігравати важливі політичні функції перебудови держави, задіяння її інститутів у відповідності до європейських норм. Волонтери й добровольці, мережеві спільноти, різноманітні громадські ініціативи та рухи є суб’єктами, здатними утворити кістяк реального та спроможного громадянського суспільства.
Посилання
Романюк А. Новий інституціоналізм та поняття інституту в політичній науці. Вісник Львівського університету. (Серія : філософські науки). 2006. Вип. 17. С. 88-94.
Андрущенко В. П. Організоване суспільство. Проблеми організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть: Досвід соціально-філософського аналізу. К.: ТОВ «Атлант ЮЕмСі», 2005. 498 с.
Бортніков В.І. Дискурс парадоксальної політичної участі громадян в розвитку демократії. Політологічний вісник: збірник наукових праць, 2023. Вип. 90. С. 202-215.
Кресіна І. Держава і громадянське суспільство в Україні: проблеми взаємодії. К.: Логос. 2007. 314с.
Крисаченко В.С. Консолідаційний потенціал громадянського суспільства в Україні: синергія самоорганізації. Політологічний вісник: збірник наукових праць, 2021. Вип. 87. С. 162-179.
Громадянське суспільство України: сучасний стан і перспективи впровадження європейських стандартів взаємодії з державою : зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 12 груд. 2013 р.,) / Нац. ін-т. стратег. дослідж.; [упоряд.: В. М. Яблонський, О. А. Корнієвський, П. Ф. Вознюк; за заг. ред. О. А. Корнієвського]. Київ: НІСД, 2014. 191 с.
Кін Дж. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення [Текст] / Джон Кін ; [пер. з англ. Олександр Грищенко]. Київ: К. І. С., 2000. – 192 с.
Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії «громадянське суспільство». Львів : Літопис, 2000. 318 с.
Lavelle P. S. Le principe dialoque et l’activite humaine. Tecnique, traivail, culture. Ergologia. № 4. Novembre 2010. Р.55-101.
Latour B. Politique delanature. Comment faire entrer les science en démocratie. В. Latour.
Paris: La Découverte, 1999. 382 p.
Dryzek J. Discursive Democracy: Politics, Policy and Political Science. Cambridge University Press, 1994. 268 р.
Революція Гідності 2013-2014 рр. та агресія Росії проти України; за заг. ред. Павла Полянського. Київ : Київ. ун-т ім. Б. Грінченка, 2015. 34 с.
Barber В. Démocratie forte. Desclée de Brouwer, 1997. – 329р. URL: hhtp://mediatheque.territoires_ display&id=131693.
Policy process reform: institutionalization of consultations between government institutions in the СІ count RITS: Соndіtіоns, form, practice. United Nations Development Programme. Bratislava, 2002. 76 р.
Myllylа S. NGOs as newcomers in urban environmental governance: waste recycling in Cairo. Associational Life in African Cities Popular Responses to the Urban Crisis. Nordiska Afrika institutet, Elanders Gotab, Stockholm, 2001. P. 198-217.
When NGOs face repression and under siege, freedom and democracy undermined, says United States. Asian Tribune-Washington D.C. 2006.12.15. Р. 1-3.
Карчевська О.В. Інституціоналізація громадянського суспільства як чинник формування демократичної політичної стабільності в сучасній Україні : дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / Карчевська Олена Василівна; Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля. Луганськ, 2009. 238 арк.
