Концепція "Вічного миру" як предмет світ-системного аналізу та китайська точка зору

Анотація

Автори статті відштовхуються від відомого трактату І. Канта про «вічний мир». Така пильна увага до цієї проблематики цілком зрозуміла. Російсько-українська війна, що розгорілася в центрі Європи, остаточно зруйнувала надію людства на можливість збереження міцного миру. Автори критикують кантівську аргументацію про «природне» просування світової історії до «вічного миру» і звертають увагу на те, що в різні епохи були різні спроби встановлення миру на досить великих геополітичних просторах. Це відбувалося шляхом встановлення певних світових порядків. Світові порядки могли бути встановлені у формі імперій або інших системних об’єднань, але з обов’язковою наявністю внутрішньосистемного ядра, політичного гегемона.
У цьому плані аналізується історичний досвід світопорядків, починаючи від Олександра Македонського до поточних подій. У цьому контексті розглядається китайська доктрина «світової спільноти єдиної долі» та глобальні перспективи із цим пов’язані. У статті висловлюється припущення, що найбільш підходящим базисом для сталого миру є:
– політична гегемонія держави, здатної нести всю повноту відповідальності за контрольовані ним території та народи, та готової справедливо та ефективно використовувати свій вплив з метою недопущення воєн;
– Наявність відповідного політико-правового та культурного контенту, здатного мотивувати етноси на взаємодію та взаєморозуміння (на зразок єдиного давньоримського загальноімперського права, громадянства та єдиної мови для всіх етносів, що населяють імперію);
– повна неприпустимість поділу світу на «цивілізований» та «інший». У битві за світову гегемонію може перемогти той лідер, який усвідомлює це та побудує своє домінування на поліцивілізаційній та мультикультурній основі;
– перехід від однієї світ-системи до іншої, що відбувається на наших очах, може бути визначений як перехід від одного типу інклюзивності, (заснованої на принципі «вертикальної проекції» правил і цінностей гегемона на весь інший світ), до іншого типу інклюзивності (заснованої на принципі «патронування» без диктату при забезпеченні рівноправної «горизонтальної» співпраці всіх без винятку суб’єктів політичного процесу). Такий тип інклюзивності та такий світопорядок можуть стати основою того самого світу, про який колись говорив Кант.