Проблеми й шляхи трансформації ООН у контексті російсько-української війни
DOI:
https://doi.org/10.31558/2519-2949.2022.3.15Ключові слова:
Організація Об’єднаних Націй; А. Гуттереш; російсько-українська війна; Рада Безпеки; Генеральна Асамблея; ветоАнотація
У статті робиться екскурс в історію міжнародних відносин і акцентується увага на пошуках світовою спільнотою єдиних правил міжнародного життя та відповідних механізмів його регулювання. Наголошується, що цей епохальний пошук реалізувався у період формування першої системи міжнародних відносин у ХVІІ столітті. Після кожної із 5-и сформованих систем міжнародних відносин народи домовлялися про правила міжнародного співжиття та створювали відповідні міжнародні безпекові інституції. Найвідоміші – це Ліга Націй і Організація Об’єднаних Націй. У статті стверджується, що саме ООН, створена після Другої світової війни, була універсальним, легітимним та офіційним механізмом регулювання стосунків між державами. Авторка наголошує, що після руйнації СРСР Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин перестала функціонувати. Проте стара ООН продовжує діяти, але у нових геополітичних умовах. Наводяться приклади неефективності ООН у виконанні своїх повноважень у сучасних обставинах., найголовніше, йдеться про безпорадність у попередженні міжнародних конфліктів. Особливо простежується неефективність оонівських структур та їхніх очільників у контексті віроломного нападу РФ на Україну та розгортання повномасштабної російсько-української війни Описується візит Генсека ООН А.Гуттереша в Україну і його результати. Пропонуються провідні підходи та моделі реформування ООН, які пропонуються державами, регіонами, групами дипломатів. Виокремлюється і конкретизується внесок вітчизняних дипломатів у справу оновлення та реформування ООН. Обґрунтовано висновок про те, що після закінчення російсько-української війни та післявоєнного відновлення Україна відіграватиме провідну роль у творенні післявоєнної системи міжнародної безпеки.
Посилання
Детальніше про це: ООН у системі міжнародних відносин: історичний досвід і перспективи: Ювілейний науковий збірник. Київ: Либідь, 1995. 128 с.
Бруз В.С. ООН і врегулювання міжнародних конфліктів. Навчальний посібник. Київ: Либідь, 1995. 111 с.
Українські національні новини. 2022. 23 квітня
Іваницька О.П. Історія міжнародних відносин (1918-1945 роки). Навчальний посібник. Київ: Видавничий Дім «Слово». 2011. С. 465-469.
Морозов Г. Лига Наций – взгдяд через полвека. Вопросы истории. 1992. №2-3.
Полянський П. Ідея створення ООН та її здійснення. Політичні торги між СРСР та США за місця в ООН. Нова політика. 1997. №4. С. 7-10.
Люккетофт Моргенс. Хто має керувати Організацією Об’єднаних Націй? Дзеркало тижня. 2016. 9 квітня.
Ильина О.Е. США и ООН: новые перспективы их отношений. США-Канада: Экономика, политика, культура. 2010. №1. С.29-44.
Юрченко М. Позиция США по реформированию ООН. Мировая экономика и международные отношения. 2009. №1. С.111-116.
Удовенко Геннадій. Під знаком реформування ООН. Політика і час. 1998. №2. С.3-13.
, Мартинов А. Позиція України щодо реформування ООН. Політика і час. 2005. №9. С.18-25.
Требін М.П. ООН на шляху реформ. Вісник Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. 2018. № 4 (39). С.76-93.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).