Довіра як політико-психологічний феномен

Автор(и)

  • Ю. Ж. Шайгородський Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України

DOI:

https://doi.org/10.31558/2519-2949.2021.4.10

Ключові слова:

довіра; цінності; соціальна взаємодія; політичне мислення; раціональне та ірраціональне в політиці; політична культура

Анотація

Статтю присвячено аналізові довіри як політико-психологічного феномену. Зосереджено увагу на тому, що довіра є ціннісною основою соціальної взаємодії, наголошено, що ефективність цієї взаємодії базується на збігові цінностей, чим, значною мірою, забезпечується ціннісноорієнтаційна єдність. Підкреслено, що унікальність явища довіри полягає у своєрідному поєднанні раціональних та позараціональних підстав оцінок і суджень. Доведено, що довіра, з одного боку, є результатом апостеріорного пізнання й випливає з досвіду, ґрунтується на аналізі й синтезі подій, явищ, процесів, оцінки поведінки тощо, з другого – базується на ірраціональних мотивах з покладанням на інтуїцію, власні або ж стереотипні уявлення про належне, бажане, вірогідне через переважно емоційне його сприйняття. Обґрунтовано роль довіри як важливого чинника державотворчих процесів в умовах національного, державного самовизначення та подолання суспільно-політичних криз. Особливу увагу приділено ролі довіри в процесі легітимації влади, актуалізовано проблему довіри в контексті взаємодії гілок влади, політичних та державних інститутів. Доведено, що довіра як політико-психологічне явище є потужним чинником і регулятором суспільно-політичних процесів, елементом архітектури системи соціальної та інституційної взаємодії та своєрідною формою її забезпечення. В контексті суспільно-політичної взаємодії розкрито соціально-психологічну основу розрізнення понять «довіра» і «віра», «довіра» і «недовіра». Окреслено характерні риси й визначено окремі функції довіри як соціокультурного і політико-психологічного феномену. Наголошено на когнітивній функції довіри, зокрема, на необхідності розвитку політичного мислення як аналітичної передумови довіри та необхідної складової політичної культури.

Посилання

Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну / пер. с нем. В. Седельника и Н. Федоровой; послесл. А. Филиппова. М. : Прогресс-Традиция, 2000. 384 с.

Бурдье П. Социология политики / сост., общ. ред. и предисл. Н. А. Шматко. M. : Socio-Logos, 1993. 336 с.

Бурдье П. Формы капитала. DOI: 10.17323/1726-3247-2002-5-60-74

Гидденс Э. Устроение общества. Очерк теории структурации / пер. з англ.; 2-е изд. М. : Академический Проект, 2005. 528 с.

Lipset S. M. Political Man. Anchor Books, Garden City, New York, 1960. 477p.

Луман Н. Власть / пер. с нем. А. Ю. Антоновского. М. : Праксис, 2001. 256 с.

Маслоу А. Мотивация и личность / пер. с англ. А. М. Татлыбаевой. Санкт-Петербург : Евразия, 2001. 479 с.

Парсонс Т. Система современных обществ / пер. с англ. Л. А. Седова и А. Д. Ковалева; под ред. М. С. Ковалевой. М. : Аспект-Пресс, 1998. 270 с.

Селигмен А. Проблема доверия / пер. с англ. И. И. Мюрберг, Л. В. Соболевой. М. : Идея-Пресс, 2002. 256 с.

Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию / пер. с англ. М. : ООО «Издательство ACT», 2004. 730 с.

Sztompka P. Trust: a sociological theory. Cambridge : Cambridge university press, 1999. 214 p.

Штомпка П. Доверие в эпоху глобализации. Социальная политика и социология. 2006. № 4. С. 8–15.

Бова А. Довіра до соціальних інститутів: крос-національні зіставлення. Соціальна психологія. 2004. № 2 (4). C. 90–99.

Общество без доверия / под. ред. Е. Головахи, Н. Костенко, С. Макеева. Киев : Институт социологии НАН Украины, 2014. 338 с.

Денисюк С. Г. Довіра як чинник ефективності політичної комунікації. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Питання політології. 2011. № 984. Вип. 19. С. 171–176.

Ручка А. О. Соціокультурне підґрунтя демократичної консолідації. Українське суспільство 1992–2006. Соціологічний моніторинг / за ред. В. Ворони, М. Шульги. Київ : Інститут соціології НАН України, 2006. С. 347–355.

Щедрова Г. Чинник довіри як інструмент політичних технологій. Гілея: науковий вісник. 2020. Вип. № 154 (3). С. 335–341.

Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис / пер. с англ., общ. ред. и предисл. А. В. Толстых. М. : Издательская группа «Прогресс», 1996. 344 с.

Шайгородський Ю. Ціннісні орієнтації в психологічній структурі особистості. Соціальна психологія. 2009. № 4 (36). C. 65–73.

Сичова А. Феномен політичної довіри крізь призму концепції легітимності. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія. 2010. Вип. 14. С. 53–55.

Постригань Г. Поведінка політична. Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. Київ : Парламентське видавництво, 2011. 808 с.

Шайгородський Ю. Криза суспільної довіри: суперечність між очікуваннями та реальністю. Політичне поле України у ситуації суспільної кризи: влада, опозиція, політичні партії, громадські організації / за ред. О. Майбороди. Київ : ІПіЕнД ім. І. Ф. Кураса НАН України. 264 с.

##submission.downloads##

Опубліковано

2022-02-12

Номер

Розділ

Політична культура та ідеологія