Катування як елемент соціального контролю у ХХІ столітті (політичні та правові аспекти)

Анотація

Стаття присвячена дослідженню феномену тортур у ХХІ столітті. У статті автор презентує тезу, що пояснює не лише відновлення тортур як феномену у другій половині ХХ століття, проте й на додаток – поширення цього феномену тортур у ХХІ столітті, де особливого значення набувають питання щодо «розкидування» мереж соціального контролю та, як наслідок, збільшення типів девіантів. Національні системи кримінальної юстиції не можуть впоратися з таким завданням – поводитися з девіантами виключно у рамках формальних процедур, закріплених у національному законодавстві на фоні збільшення типів та, як наслідок, кількості девіантів. У статті наголошується, що в суспільстві ХХІ століття тортури існують у рамках двох взаємопов’язаних політичних сфер, де однією зі сфер виступає формалізована суб’єктна політика протидії тортурам, яка формується та реалізується у рамках універсальних регіональних та національних структур, а другою сферою виступає безсуб’єктна політика тортур, яка формується у рамках постсучасної модуляції паноптичного менеджменту ризиків, де тортури є інструментом сучасної політики соціального контролю. Піддаючи певній критиці інституційний та формально-інструментальний підходи до ідентифікації проблеми катування та нелюдського поводження у ХХІ столітті та вирішення цієї проблеми, зазначається, що зазначені підходи є недостатніми у своєму автономному значенні. Домінування інституційного та інструментального підходів при формуванні та реалізації політики запобігання катуванням та набуття цими підходами монопольних ознак заздалегідь закладає проблему вже на початку відповідної стратегії. Катування – це проблема насамперед політична, і вирішення цієї проблеми потребує аналізу практики катувань як безсуб’єктної політики з відповідними статистичними методами та показниками, які сьогодні майже відсутні як на міжнародному, так і на національних рівнях.