Тортури як інструмент сучасної політики соціального контролю

Анотація

Стаття присвячена дослідженню феномену тортур у ХХІ столітті. У статті автор презентує тезу, що пояснює не лише відновлення тортур як феномену у другій половині ХХ століття, проте й на додаток – поширення цього феномену тортур у ХХІ столітті, де особливого значення набувають питання щодо «розкидування» мереж соціального контролю та, як наслідок, збільшення класів, типів та видів девіантів. Так, з одного боку, національні системи кримінальної юстиції не можуть впоратися з таким завданням – поводитися з девіантами виключно у рамках формальних процедур, закріплених у національному законодавстві на фоні збільшення класів, типів, видів та, як наслідок, кількості девіантів. З іншого боку, дані численних досліджень та опитувань населення країн Європи та Північної Америки, де від 1/3 до 1/2 громадян допускають застосування тортур до терористів з метою того самого «убезпечення». У статті робиться висновок, що політика запобігання катуванням та боротьби з соціальними практиками катування у ХХІ столітті – це відображення складного політичного дуалістичного процесу: спроба ще більшого «убезпечення суспільства» з одночасним фіаско такого «убезпечення». У статті проаналізовано моделі, які пояснюють політичні передумови застосування тортур у другій половині ХХ – початку ХХІ столітті для цілей «захисту суспільства». Так, вченими виділяються три моделі: 1) «security model»; 2) «stability model»; 3) «legitimacy model». У статті наголошується, що в суспільстві ХХІ століття тортури існують у рамках двох взаємопов’язаних політичних сфер, де однією зі сфер виступає формалізована суб’єктна політика протидії тортурам, що формується та реалізується у рамках універсальних регіональних та національних структур, а другою сферою виступає безсуб’єктна політика тортур, яка формується у рамках постсучасної модуляції паноптичного менеджменту ризиків, де тортури є інструментом сучасної політики соціального контролю.