Інститут політичної опозиції.

Анотація

У статті аналізуються сучасні тенденції розвитку інституту політичної опозиції. Розкривається еволюція концептуальних уявлень про сутнісний зміст феномену політичної опозиції. Констатується, що у режимі консолідованої демократії політична опозиція забезпечує зміну політичних сил та елітних груп в управлінні державою, кадрову ротацію в структурах влади, а також здійснення контролю за політичною владою. Натомість у транзитивних політичних режимах роль політичної опозиції істотно зростає. Якість інституту політичної опозиції виначає потенціал демократизації того чи іншого режиму влади. Право на політичну опозицію є одним з засадничих елементів сучасної ліберальної демократії. Можливість відкрито критикувати правлячу еліту, відстоювати свої альтернативні інтереси, пропонувати інші політичні рішення, виборювати владу шляхом участі у політичних виборах гарантується законом. У політиці опозиція визначається як: виступ проти думки більшості або панівної думки в законодавчих, партійних та інших структурах, які декларують свою прихильність демократичним процедурам; протиставлення свого політичного курсу іншому курсу.

Важливість інституту політичної опозиції зумовлена тим, що опозиція – це потенційна завтрашня влада. Виначальним моментом є те, яке місце опозиційні сили посідали у системі владних відносин країни, яким шляхом прийшла до влади. Оскільки згодом це відбивається і на самому характері влади, і на тому, наскільки легко і безболісно відбуватиметься зміна влади.

Робиться висновок, що за режиму поліархії та у транзитивних режимах дієва, сильна опозиція є запорукою стабільності в роботі усього державного механізму. Існування опозиції створює баланс у політичній системі та захищає режим влади не тільки від авторитарних проявів, але й від впливу суб’єктивних чинників в ухваленні політичних рішень урядом, парламентом та іншими владними інститутами.