Взаємовплив «м’якої сили» Туреччини та Російської Федерації на початку XXI ст.

Анотація

Використання «м’якої сили» у російсько-турецьких взаємовідносинах почалося у XXI ст. і мало асиметричний характер. З 1990-х років Туреччина була вкрай зацікавлена у формуванні нової підсистеми міжнародних відносин – тюркського світу. Керівництво країни пішло не по стопах Євросоюзу, який рухався від економіки до політики, а виробило оригінальні шляхи формування такого роду над-ідентичності. Туреччина стала створювати різні «інтеграційні поля» культурні, освітні, економічні, а потім і політичні. Всі ці «поля» повинні були служити єдиної довгострокової меті – об’єднання тюрків. В тій чи іншій мірі в зазначених процесах були задіяні і тюркські суб’єкти Російської Федерації. У першому десятиріччі століття у російському напрямку активно діяла «м’яка сила» Туреччини, домігшись певних успіхів у формуванні позитивного образу країни у російському інформаційному полі. Росія почала застосовувати «м’яку силу» тільки на початку 2010-х років, тому її успіх на цьому полі був помірним. Проте, після визначення нового політичного курсу, Росія стала приділяти значну увагу цьому вектору взаємодії між країнами, тому у кінці 2010-х років її успіхи у формуванні позитивного іміджу Росії у Туреччині, незважаючи на окремі проблеми, неможливо заперечувати. У цілому російська «м’яка сила» діє на п’яти напрямках: політична концепція «суверенної демократії», російська діаспора у Туреччині, популяризація та поширення вивчення російської мови у Туреччині, висока культура та навчання турецьких студентів у російських ВНЗ. Враховуючи, що ефект від застосування «м’якої сили» проявляється через 5-10 років від початку активної діяльності у цьому напрямку, можна прогнозувати ріст впливу Москви на відношення турецького населення до Росії і, таким чином, на внутрішню політику Туреччини. У той же час, події 2013-2016 рр., такі як «Арабська весна» та спроба державного перевороту у Туреччині, призвели до зниження інтенсивності впровадження елементів «м’якої сили» у зовнішній політиці Туреччини, у тому числі й на російському напрямку.