Тернопільський обком КПУ напередодні відновлення державної самостійності України.

Анотація

З метою пролонґування російської імперської традиції у новому форматі, на початку ХХ ст. малочисельна маргінальна спілка більшовиків інструментально використала комуністичну доктрину й здійснила державний переворот у Петрограді. Її постулати було застосовано не тільки для узурпації влади в Росії, а й для анексії сусідніх держав, щойно проголосивших незалежність. Серед них була і знищена російськими більшовиками Українська Народна Республіка. Відтак, ідеологія комунізму в СРСР трансформувалася у догматичне вчення, яке уможливлювало функціонування держави за умов внутрішньої підтримки силових структур та агресивної зовнішньої політики. Стрижневою спілкою, котра становила політичне ядро країни була осібно правляча КПРС та її республіканські підрозділи, такі як КПУ, що розглядалися як одне ціле.

Упродовж століття компартійна автократія спричинила значну кількість політичних, соціально-економічних, національних та релігійних проблем, що ставили під сумнів життєздатність комуністичного учення як державної ідеології. Будучи ініціатором чисельних злочинів, партія перетворилася у глибоко одержавлену бюрократичну структуру, яка внаслідок руйнуючої дії ключового партійного принципу «демократичного централізму» перестала бути добровільною спілкою однодумців. Вона жорстко контролювала усі аспекти життя поліетнічного та різнорелігійного радянського суспільства. У політичному контексті демократичні засади рад народних депутатів було замінено на керівну роль КПРС, в економічному сегменті на зміну ринковому інструментарію прийшло планове господарювання, у національному річищі відбувалося тотальне зросійщення анексованих соціумів, у релігійному сегменті домінувала ідеологія атеїзму.

Наприкінці століття синтез цих перманентних проблем в СРСР набрав такої «критичної маси», приховати яку було уже неможливо. КПРС стала ключовим гальмом поступального розвою не тільки наукового-технічного прогресу, а й соціального розвитку країни як такого. Продуковане нею низьке матеріальне становище громадян у симбіозі із їх політичним безправ’ям, національним тиском та релігійним переслідуванням перетворилися у «вибухову суміш», що могла позбавити партію її монопольного становища, а тому спричинити розпад держави, де російський етнос був домінантним.

Як наслідок, у 1985–1991 рр. компартійна верхівка наважилася на «косметичний ремонт» спочатку економічного, а згодом й політичного осердя країни, назвавши його – «перебудова». Насправді це була часткова «прибудова» демократичних й ринкових методів до автократичного та планового тла Радянського Союзу. На думку союзного ЦК «перебудова» повинна була дистанціонувати партію від сталінських злодіянь, оновити її суспільний статус, контрольовано збільшити повноваження радянських інституцій, запобігти наростаючій економічній кризі, вирішити національні та релігійні проблеми, а головне – зберегти власні провладні позиції. Тому керівну роль у радянському суспільстві КПРС і надалі залишала за собою.

Однак, природна несумісність демократії та автократії, ринку і плану закономірно ослабили комуністичний режим, спричинили дезінтеграцію регіональних компартійних осередків, відновили національно-визвольний рух і прискорили крах СРСР. У переддень його фіаско найбільш яскраві зразки внутрішньопартійного розпаду ілюстрували обкоми західних областей УРСР, серед яких особливо помітним було припинення діяльності компартійної організації Тернопільської області.