Кліважування простору північного Причорномор’я: геополітичні суперечки в епоху пост-правди.

Анотація

Причорномор’я протягом століть залишається зоною геополітичного протистояння прикордонних держав: Болгарії, Росії, Румунії, Туреччини, України, Молдови та інших. Вибудовуючи свою геополітичну суб’єктність, кожне з них розглядає регіон як частину простору етногенезу, націогенезу і політогенезу.

Сучасний регіоналізм в політичних практиках суміжних держав Причорномор’я став проявом різних процесів. В одному випадку, як механізм децентралізації та лібералізації в рамках глобальних інтеграційних тенденцій, а в другому – як практика реалізації постімперських геополітичних ідеологій. У цьому випадку він в кінцевому рахунку спрямований на руйнування територіального статус-кво. Такі процеси на стадії зародження та оформлення проявляться в вигляді політики «м’якої сили» і відбуваються під ширмою «відродження» нації і справедливості.

Мета статті – продемонструвати специфіку Причорномор’я як прикордонного регіону та транскордонної системи та акцентувати увагу на нових якостях соціального і інформаційного просторів. Так, вихід на політичну арену нових акторів – регіональних спільнот і локальних етнокультурних і діаспорних груп, зумовило співіснування різних версій історичної «правди», політичної доцільності, соціальної справедливості в регіону.

В статті продемонстровано, що інформаційний та комунікаційний простори стали ареною для політичних дій держав, які проводять в регіоні цілеспрямовану культурну та меморіальну політику. Метою таких заходів проголошується турбота та захист співвітчизників, збереження пам’яті про спільне минуле, створення умов для інтегрування регіону в семіотичну та інституційну систему держави. Зроблено висновок про те, що усі суб’єкти регіональних геополітичних відносин розглядають транскордоння Північного Причорномор’я як стратегічний простір для подальшого національного розвитку. При цьому відзначено, що національні стратегії на початку ХХI ст. були трансформовані за рахунок розширеного тлумачення «націй», які «вийшли» за державні кордони та «включили» у свій склад закордонних співвітчизників, які втратили громадянство, споріднені етнічні групи, а також історичні та етногенетичні простори, які в минулому належали державам і розуміються як «втрачені».