Політологічний контекст моделі мовної політики Бельгії.

Анотація

Досліджується політологічний контекст моделі мовної політики Бельгії, яка, у зв’язку з мовнополітичними проблемами, що розколювали її з середини, змушена була укласти союзний договір і таким чином перетворитися з унітарної держави на федеративну. У статті констатується, що і такий її крок не додав бельгійській спільноті ні спокою, ні миру, що є уроком для українських проросійськи налаштованих політиків, які, посилаючись на мовно-політичний досвід цієї держави, намагаються запровадити в Україні політику, начебто, зовсім «безобідної» децентралізації, регіоналізації і федералізації, яка, на їх переконання, зміцнить міжполітичні і міжвладні стосунки у державі та вирішить в Україні усі мовно-політичні проблеми, які також розколюють країну з середини і зовні. Автор наголошує, що складовою політологічного контексту моделі мовної політики Бельгії як і України є мовно-політичні проблеми, які пов’язані з третьою стороною, яка втручається у внутрішні справи цих держав. Автор намагається показати, що мовна політика Бельгії, яка є важливою державою Єврососоюзу, тісно пов’язана з мовної політикою Франції і Нідерландів, кожна з яких, на відміну від української влади, піклується про розвиток рідної державної мови не лише у своїй країні і не лише напередодні або під час виборів, щоб додати собі ще кілька тисяч голосів виборців для перемоги, а й за її межами. Утім, мовна політика України тісно пов’язана з мовною політикою таких сусідніх з нею держав як Росія, Угорщина, Румунія і Польща, кожній з яких не всеодно, яка мова в Україні є державною і яку мовну політику проводить українська влада по відношенню до національних меншин та корінних народів, які компактно мешкають на її території. У цьому сенсі дослідник намагається довести, що мовно-політична модель Бельгії не підходить Україні, яка, у порівнянні з цією державою, не складається з окремих регіонів, які історично заселені іншими націями, мають власну історію розвитку, мову і культуру, звичаї і традиції, які не мають нічого спільного з іншими регіонами. Національно-демократичні політичні сили України, на які посилається дослідник, запевняють, що мовно-політичний досвід цієї держави не може бути гарним прикладом для України, яка не складається з чужих земель, окремих територій, які, за винятком АРК, заселені у переважній більшості українцями.