Політико-ідеологічний спектр українських політичних партій на сучасному етапі.

Анотація

Розвиток української партійної системи та її ідеологічної складової неможливо розглядати у відриві як від специфіки трансформаційних процесів в українському суспільстві, які багато в чому визначили природу і принцип функціонування політичного устрою і державного механізму, так і загальносвітових тенденцій.

Такі чинники, як війна на Донбасі, необхідність реформування всіх сфер життя суспільства (часто через його спротив), просування шляхом європейської інтеграції, що зумовлює необхідність адаптації українських реалій до сучасних європейських норм, ще довгий час визначатимуть рамкові умови розвитку партійної системи і партій як ключових суб’єктів суспільно-політичних процесів і чинитимуть безумовний вплив на формування ідеологічних засад тих чи інших політичних акторів. Необхідно також зазначити, що оскільки процес визначення базових параметрів функціонування партійної системи далекий до свого завершення, тож і процес розвитку партійних ідеологій знаходиться, очевидно, на початкових стадіях свого розвитку.

Визначення ідеологічного спектра, властивого сучасним політичним партіям, теоретично, з урахуванням традиційного визначення терміну “політична партія”, дає змогу змоделювати соціально-політичний і трансформаційний розвиток держави в осяжній часовій перспективі.

Разом з тим, поступове відкриття країни світу означає й проникнення характерних для сучасного Заходу тенденцій політичного життя. Серед цих тенденцій – наприклад, відхід від масових партій на користь т.зв. виборчих, що зумовлює перетворення партій на потужні машини для отримання електоральної підтримки з боку суспільства, поступове зближення класичних ідеологій, відхід ідеологічного компонента кампаній і політичної діяльності на другий план.

Ситуація в найбільш розвинутих країнах світу (зокрема, США, країничлени ЄС, НАТО, Організації економічного співробітництва та розвитку) в останні десятиліття підводять до висновку щодо кризи як традиційних, класичних ідеологій (таких як консерватизм, лібералізм, соціал-демократія, націоналізм), так і т.зв. неоідеологій (неолібералізим, неоконсерватизм тощо).

Отже, йдеться передусім, про звуження, а в деяких випадках – і про фактичне зникнення ідеологічних розбіжностей між ключовими політичними акторами (в першу чергу, партіями). Очевидно, саме звуження ідеологічних розбіжностей уможливило, зокрема, достатньо міцні позиції т.зв. “широкої коаліції” у Німеччині (між блоком партій ХДС/ХСС, що традиційно відстоюють християнсько-демократичні, правоцентристські і ліберальні підходи, та соціалдемократами, що історично належать до лівоцентристського спектра).

У цьому контексті варто було б згадати феномен т.зв. “всеохоплюючої”, або “універсальної” партії (у Ю.Шведи – партія виборців, або партія для всіх, (catch-all party)) . Такі партії намагаються орієнтуватися на найбільш поширені на цей момент суспільні настрої з тим, щоб спочатку здобути якомога більше голосів на виборах, а вже потім визначатися з основними лініями своєї політики.