Товариство Червоного Хреста України як неоінституціональний актор гуманітарної дипломатії в умовах трансформації публічної політики під час російсько-українського збройного конфлікту

Анотація

У статті досліджено Товариство Червоного Хреста України як неоінституціонального актора гуманітарної дипломатії в умовах трансформації публічної політики. У межах дослідження гуманітарна дипломатія розглядається як механізм інституційного впливу, через який гуманітарні актори здатні впливати на політичні рішення, практики врядування, формати координації між державою, громадянським суспільством, міжнародними організаціями та місцевими громадами. З позицій неоінституціонального підходу акцент зроблено на тому, що роль ТЧХУ визначається не тільки формальним статусом Національного товариства та належністю до Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, а й сукупністю неформальних практик взаємодії, партнерських мереж, гуманітарної легітимності, організаційної спроможності та довіри до інституції. Визначено, що ТЧХУ функціонує як інституційний посередник між гуманітарними потребами населення, державними рішеннями, міжнародними стандартами, донорами та партнерськими організаціями, локальними механізмами реагування. Під час міжнародного збройного конфлікту Товариство здійснює комплексну та масштабну гуманітарну діяльність, що поєднується з інструментами гуманітарної дипломатії, опосередковується ними та реалізується через них. Доведено, що діяльність ТЧХУ не обмежується сервісною або благодійною функцією, оскільки вона безпосередньо пов’язана з формуванням практик публічної політики у сферах гуманітарного реагування, соціального захисту, охорони здоров’я, інформування про мінну небезпеку, реабілітації, відновлення та підтримки громад. Виокремлено гуманітарну адвокацію та мобілізацію громадськості як напрями, що підтверджують інституційно оформлений характер гуманітарної дипломатії ТЧХУ. Обґрунтовано, що гуманітарна дипломатія ТЧХУ проявляється не лише у зовнішній репрезентації або міжнародній комунікації, а насамперед у практиках укладання партнерств, мобілізації ресурсів, просування гуманітарних стандартів, координації між різними акторами, розвитку локальної спроможності та впливу на державну гуманітарну політик. У цьому контексті ТЧХУ постає як неоінституціональний актор, чия сила, вплив та ефективність полягає не у формальних владних повноваженнях, а в гуманітарній легітимності, довірі, експертності, мережевій взаємодії, міжнародних зв’язках і здатності координувати різнорідні ресурси. Такий підхід дозволяє вивести аналіз ТЧХУ за межі опису волонтерської або благодійної діяльності й розглядати його як повноцінного суб’єкта гуманітарної дипломатії, який діє на перетині міжнародних відносин, публічної політики, гуманітарного врядування та громадянського суспільства.