Політична есхатологія як категорія політичної науки: від богословського поняття до операціонального політологічного конструкту

Анотація

Статтю присвячено теоретико-методологічному обґрунтуванню та операціоналізації поняття «політична есхатологія» як самостійної категорії політичної науки, здатної пояснювати специфічний тип політичної раціональності, стратегічного цілепокладання та мобілізації ресурсів. Запропоновано авторське функціональне визначення політичної есхатології як системи уявлень про телеологічну спрямованість і кінцеву мету політичного процесу, яка безпосередньо детермінує стратегічне цілепокладання політичного актора, структурує його сприйняття історичного часу та обумовлює готовність до надзвичайних витрат незалежно від релігійного характеру використовуваної мови. На цій основі визначено мінімальний набір із п’яти структурних критеріїв кваліфікації політичного наративу як есхатологічного: наявність суб’єкта місії, онтологізованого ворога, переломної події, образу кінцевого політичного порядку та специфічного есхатологічного хронотопу. Запропоновані критерії забезпечують можливість емпіричної ідентифікації есхатологічних конструкцій та їх відмежування від інших форм політичної міфології й телеологічного мислення. Здійснено систематичну концептуальну демаркацію політичної есхатології від шести суміжних категорій — релігійної есхатології, політичної теології, месіанізму, апокаліптики, політичної ідеології та релігійного екстремізму. Критично переосмислено положення класичної та сучасної теоретичної традиції, представленої працями К. Шмітта, К. Льовіта, Е. Фьоґеліна, Г. Блюменберґа та А. Макґрата. Встановлено наскрізну методологічну лакуну: попри значний концептуальний доробок, зазначені підходи не забезпечують операціоналізації есхатологічного виміру у формі відтворюваних емпіричних індикаторів та прикладного аналітичного інструментарію. Для подолання цієї лакуни запропоновано авторський операціональний апарат, що включає систему субіндексів ІГЕП/GEPI, інтерпретаційні смуги нормованого індексу, «компасну» модель політичної есхатології та послідовність кодування корпусу джерел. Обґрунтовано можливість застосування запропонованого інструментарію для порівняльного аналізу політичних акторів, наративів і режимів, а також для виявлення ступеня есхатологізації політичного дискурсу. Доведено безпекову релевантність концепту: есхатологічна раціональність функціонально змінює структуру політичної функції корисності, переозначуючи співвідношення між витратами, ризиками та очікуваними результатами. Це формує специфічну модель стратегічної поведінки, за якої матеріальні втрати можуть інтерпретуватися як допустима або необхідна ціна досягнення телеологічно визначеної мети, що створює систематичний прогностичний дефіцит класичних моделей стримування та підвищує ризик ескалації. Запропонована концептуальна рамка створює підґрунтя для подальших емпіричних досліджень політичної есхатології, прогнозування поведінки акторів із високим рівнем есхатологізації та розроблення інструментів раннього виявлення відповідних ризиків у сфері національної та міжнародної безпеки.