Політична культура російського суспільства як культура перманентної війни
DOI:
https://doi.org/10.31558/2519-2949.2025.3.10Ключові слова:
політична культура, політична свідомість, російсько-українська війна, культ, вождізм, культ війни, традиційні цінностіАнотація
Політична культура російського суспільства на сучасному етапі є надзвичайно ритуалізованою. Сакралізація влади, яка завжди мала місце у попередні періоди російської історії, у наш час доповнюється новітніми ритуалами, за якими досить чітко простежується набір певних культів. Можна навіть зробити припущення, що політична культура російського суспільства є своєрідною системою низки культів, які взаємопов’язані та доповнюють один одного. До основних культів можна віднести культ історії (який полягає у ритуалізованому переживанні «героїчних» досвідів попередньої історії), культ сили (який проголошує повагу до сили, як фундаментального принципу в політичній сфері російського суспільства), культ вождя (архаїчний культ, що поєднується з технологічними можливостями сучасної пропаганди) та культ традиційних цінностей (набір консервативних цінностей, замішаних на православ’ї та культурі патріархату). Цей набір культів разом утворює фундаментальну базу для ще двох культів, а саме – культу війни (перманентного протистояння із Заходом, як із ворожою культурою, чиї цінності витісняють «традиційні»), а також культу смерті (який має на меті знеособити людину та знецінити її життя, підпорядкувавши його служінню «вищих» смислів, зокрема ідеї великодержавності). Вся система культів працює на формування та підтримання імперської свідомості, яка забезпечує виживання правлячої верхівки. Таким чином, стан перманентної війни є нормою, що визначає якісні характеристики політичної культури російського суспільства. Вітчизняна політична наука не повинна уникати вивчення політичної свідомості та культури російського суспільства, адже дослідження подібного гатунку дозволять досконало вивчити агресивного сусіда, який в українському суспільстві з його розвинутою культурою громадянської участі бачить свого антипода та ворога. Основна мета подібних досліджень – посилення обороноздатності України.
Посилання
Аккерман Г. Безсмертний полк. Священна війна Путіна / перекл. з франц. П. Таращук. Тернопіль: Навчальна книга Богдан, 2019. 216 с.
Арендт Х. Джерела тоталітаризму / Пер. з англ. Київ: Дух і Літера, 2005. 584 с.
Вандич П. Ціна свободи. Історія Центрально-Східної Европи від Середньовіччя до сьогодення / Пер. з англ. С. Грачова. Київ: Критика, 2004. 463 с.
Винницький М. Український Майдан, російська війна. Хроніка та аналіз Революції Гідності / Перекл. з англ. Р. Клочка. Львів: Видавництво Старого Лева, 2021. 560 с.
Гоббс Т. Левіафан / Пер. з англ. Київ: Дух і Літера, 2000. 606 с.
Горбулін В., Бадрак В. Російська війна проти України. Як нарешті розірвати чотирьохсотрічне замкнене коло. Київ: Брайт Букс, 2024. 302 с.
Гордійчук О. Вплив війни з РФ на політичну ментальність та політичну культуру українців. Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Історія. Політологія. 2024. №40. С. 93-105.
Зеленько Г., Кононенко Н. Як російська військова агресія змінила політичну ідентичність українців. Національна безпека і оборона. 2022. № 3–4. С. 108–114.
Осіпова З. Трансформація політичної культури громадян України в умовах гібридної агресії росії. Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Історія. Політологія. 2024, Вип. 39. С. 120-132.
Поппер К. Злиденність історицизму / Пер. з англ. Київ: «АБРИС», 1994. 192 с.
Херпен М.Х. Ван. Війни Путіна. Чечня, Грузія, Україна: незасвоєні уроки минулого. Харків: Віват, 2015. 304 с.
Шерех Ю. Пороги і запоріжжя: Література. Мистецтво. Ідеології: в 3 т. Харків: Фоліо, 2012. Т.1. 571 с.