Політико-просторові маркери міста у фольклорних наративах

Анотація

Аналіз простору міста як простору влади у фольклорних текстах надає можливість встановити певне уявлення про владу та ставлення до неї. Використання міждисциплінарного підходу на перетині міфологічної етнопоетики Хеди Джейсон та семіотики простору дозволило виділити певну типологію міст. Де концентрація влади в образі метафор у центрі та на периферії розширює міфологічне уявлення про владу, сакралізує її. У дослідженні проаналізовані сюжети казкових наративів, де просторове розташування влади у вигляді архітектурних споруд легітимує ієрархію системи. Казковий герой виступає суб’єктом ієрархії, яку він здатен оновлювати, але не готовий її знищувати. Методологія ґрунтується на контент-аналізі восьми українських і європейських казок, де просторові об’єкти влади протиставляються до моральної оцінки її дій. Запропоновано використання казкових маркерів міста у побудові та просуванні бренду міста, а також у розвитку культурної політики. Наголошується, що сучасні міста можуть бути не тільки уявним середовищем з міфологічним наповненням, але й фізичним середовищем для громадських культурних ініціатив. Де взаємозв’язок між інституційною владою та жителями міста транслює певну модель політичної культури. Проте, якщо фольклорні тексти мають патерналістське сприйняття влади з її циклічним оновленням, то реальний простір міста посттравматичних суспільств формує культуру діалогу колективної суб’єктності. Не позбавлене міфологічного наповнення міське середовище здатне адаптуватися до нових викликів. Таким чином, міфологічне уявлення про місто як сакралізований і віддалений центр сили поступово поступається новій моделі — місту як осередку солідарності. Фольклорне уявлення про місто та його простір влади дозволяє переосмислити уявну дистанцію з владою та запроваджувати нові форми взаємодії.