Еволюція моделей політичної участі: від класичних концепцій до цифрової епохи Е-демократії

Анотація

У статті здійснено системний аналіз еволюції концепції політичної участі як ключового індикатора демократичного розвитку суспільства. Проведено комплексний теоретичний аналіз трансформації цього феномену від класичних філософських концепцій до сучасних моделей, що формуються під впливом цифрових технологій та змін у демократичних інститутах. Розглянуто історичні етапи становлення поняття «політична участь», починаючи з ідей активного громадянства в античній політичній думці, де колективне прийняття рішень у полісах було безпосередньою формою участі, завершуючи концепціями ліберальної, деліберативної та партисипаторної демократії XX–XXI століття. Протягом історії поняття "політична участь" зазнало значних змін, перетворившись з опису безпосередньої форми участі у справах громади на представницькі та інституціалізовані механізми сучасносного впливу на політику та інші сфери буття. Особливу увагу приділено її трансформації під впливом домінування різних моделей демократії: елітарної, плюралістичної, партисипаторної та деліберативної. Також, автор систематизував основні наукові підходи до аналізу політичної участі виділивши такі моделі як: громадянського волюнтаризму, що акцентує увагу на добровільній участі громадян; теорії раціонального вибору, яка розглядає участь як результат раціональних рішень індивідів, спрямованих на максимізацію власної вигоди; соціально-психологічних пояснень, що фокусуються на впливі соціальних норм, ідентичності та психологічних чинників. Мобілізаційні концепції: вивчають процеси організованої мобілізації громадян до участі; протестної участь, яка аналізує форми незгоди та публічного висловлення невдоволення; дополітичної участі, що охоплює форми активності, що не є прямо політичними, але можуть мати політичні наслідки. Виокремлено новітні підходи, які акцентують увагу на неінституційних, горизонтальних та індивідуалізованих формах активності. Особливу увагу приділено впливу цифровізації, яка зумовлює поширення горизонтальних форматів участі, активізацію онлайн-активізму, петицій, взаємодії через соціальні мережі та цифрові платформи. Автор підкреслює зростаючу роль цифрових форматів участі, які виходять за межі традиційного голосування і партійної діяльності. Обґрунтовується теза про перехід політичної участі до гібридної моделі у XXI столітті. Ця модель синтезує класичні інституційні механізми з новими цифровими інструментами горизонтальної мобілізації та впливу на політичні рішення. Доведено, що політична участь у XXI столітті є багатовимірним феноменом, який включає як традиційні офлайн-формати, так і нові цифрові платформи, що функціонують у режимі горизонтальної мобілізації. Продемонстровано вплив цифрових технологій на зростання ролі індивідуалізованих і неінституційних форм участі, зокрема в межах е-демократії, платформ краудсорсингу, соціальних мереж, онлайн-петицій та алгоритмізованої політичної поведінки. Ці чинники сприяють розширенню, але водночас і ускладненню громадянського залучення. Окреслено особливості політичної участі в Україні в контексті пострадянської трансформації, цифровізації державного управління, регіональної політичної культури та недовіри до інститутів. Проаналізовано український контекст розвитку політичної участі, де пострадянська недовіра до інституцій поєднується з активізацією цифрової участі та впливом волонтерського руху, а також практики е-петицій. Застосовано міждисциплінарну методологію: системний підхід, структурно-функціональний аналіз, компаративний і типологічний методи. Аргументовано, що ефективна демократизація потребує не лише цифрових інструментів участі, а й переосмислення її структурних, мотиваційних, ціннісних і комунікативних чинників. Стаття формулює теоретичні засади для подальшої розробки інтегративної моделі політичної участі в умовах гібридної демократії та цифрової трансформації.