Неформальні в’язничні ієрархії та в’язнична субкультура як складова відносин влади у сучасних в’язницях: «S.P. v. Russia» та нові підходи європейського комітету з питань запобігання катуванням

Анотація

Стаття присвячена аналізу одного з найважливіших рішень у практиці Європейського суду з прав людини, що прямо стосується функціонування неформальних в’язничних ієрархій та наявності в’язничної субкультури у пенітенціарних установах сучасних країн, а саме рішення у справі «S.P. and Others v. Russia».
Так само, стаття присвячена аналізу доповіді Європейського комітету з питань запобігання катуванням за результатами візити до Молдови у грудні 2022 року.
У статті доводиться, що пострадянські неформальні в’язничні ієрархії та симулякр в’язничної субкультури мають свою унікальну специфіку, яка робить їх несхожими на будь-які інші національні або регіональні приклади. Історично склалося так, що неформальні в’язничні ієрархії у Радянському Союзі завжди використовувалися для здійснення тотального й тоталітарного контролю за величезними масами ув’язнених, що було явно не під силам одній лише формальній адміністрації в’язниць. Відповідно неформальні в’язничні ієрархії завжди використовувалися для досягнення суто політичних завдань соціального контролю на виконання завдань тоталітарної держави.
Відповідно, і надання «ліцензії на насильство» «кримінальним» ув’язненим проти «політичних» у радянські часи, і сучасні російські форми організованих «зверху» практик катувань за вказівками керівництва пенітенціарної системи, і формування з ув’язнених воєнізованих формувань для участі у війні проти України у період 2022 – 2023 рр. – все це відображає негативно-унікальну специфіку саме радянського (наразі російського) симулякру в’язничної субкультури.
Сучасний російський субкультурно-в’язничний симулякр – це знаряддя, що має двоєдину природу. Так, з одного боку, це тотальний контроль за власними громадянами. З іншого, це – імпортація імперських наративів до України та інших сусідніх держав, обминаючи державні кордони та, як сьогодні, лінію фронту, завдяки інтернаціональним атрибутам цього симулякру.
Відтак, якщо у більшості країн світу феномен неформальних в’язничних ієрархій – це показник того, наскільки є корумпованою та чи інша національна пенітенціарна система, а персонал пенітенціарної системи втягнутий до орбіти організованої злочинності, то пострадянський феномен, який чи навряд можна назвати «аналогічним» – це показник того, наскільки російська влада має достатньо ресурсу, що імпортувати імперський вплив на територію сусідніх держав, використовуючи в’язницю.
У статті робиться висновок, що неформальні в’язничні ієрархії є вкоріненою особливістю та поширеною практикою у багатьох в’язницях; така вкоріненість є характерною і для України, і для Молдови, і для Грузії тощо (не кажучи вже про Росію).
Цікавою особливістю зазначеного рішення ЄСПЛ є те, що Суд опосередковано згадав елементи концепції небезпечного стану особи, задекларувавши «потенційних хижаків» в контексті формування відносин влади у в’язницях.