Право на правничу допомогу у стандартах Ради Європи та Європейського Союзу: юридичні та лінгвістичні аспекти

Анотація

Стаття присвячена лінгвістичному та юридичному тлумаченню окремих понять, що містяться у Європейській конвенції про захист прав людини, доповідях Європейського комітету з питань запобігання катуванням, інших документах Ради Європи та Європейського Союзу.
Авторський аналіз має практичну спрямованість, адже стосується гармонізації категоріального апарату, що використовується у численних європейських стандартах з прав людини у кримінальному провадженні, що віддзеркалюють актуальні виклики суспільного розвитку не лише України, проте й спільного європейського правового простору.
Метою авторського дослідження є проведення порівняльного аналізу правових стандартів Ради Європи та документів Європейського Союзу, що стосуються права на правничу допомогу, яке є складовою як права на справедливий суд, так і заборони катувань та неналежного поводження.
У статті аналізуються особливості формулювання права на правничу допомогу у тексті Конвенції про захист прав людини, опублікованої різними мовами країн-членів Ради Європи, де акцент (та відповідний висновок) робиться на тому, що саме український переклад максимально наближений до англійського в силу акцентування уваги на дії («право на процедуру» або «право на дію»). При цьому у перекладах на інші європейські мови акцент здебільшого робиться саме на суб’єктові («право на суб’єкта»), що можна вважати наближеним до французького тексту Конвенції.
Крім того, у статті розкриваються основоположні принципи та відмінності стосовно правничої допомоги в контексті статті 3 Конвенції та статті 6 Конвенції про захист прав людини, адже право на правничу допомогу є базовим для обох статей, хоча реалізація такого права має різну природу. Так, якщо для цілей статті 3 Конвенції право на доступ до адвоката спрямоване на запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню, і не пов’язане з питаннями належного процесу чи права на захист.
У статті аналізуються основоположні засади запобігання неналежному поводженню, яких Комітет постійно дотримується у своїй практиці та висвітлює у відповідних доповідях Урядам країн-членів Ради Європи, де такими засадами є: 1) право на адвоката з самого початку затримання; 2) право на контакт з адвокатом і право адвоката на відвідування ним клієнта (включаючи конфіденційність спілкування); 3) право зацікавленої особи на присутність адвоката під час допиту.
Автор у статті аналізує відповідні положення документів ЄС щодо права на правничу допомогу (Резолюція 2009/C295/01, Директива 2013/48/ЄС тощо).
Автор робить наголос на одній з найважливіших справ ЄСПЛ з питання, що є предметом дослідження, а саме на рішенні у справі «Artico v. Italy», яке до цього часу є орієнтиром для європейських організацій, їх інституцій та національних урядів в частині формулювання положень стандартів у частині забезпечення права на правничу допомогу.