Умови формування прикордонних територій в історико-політологічному контексті становлення світопорядку

Анотація

Прикордоння, як простори, де перетинаються дві або більше сфери гегемонії, що прагнуть контролю ресурсів та поширення зони використання свого впливу, формуються в різноманітних хронологічно-просторових контекстах з різноманітними початковими умовами, при цьому ключову роль відіграють історичні чинники. Це призводить до того, що пограниччя не є однорідними за природою, сутністю, формами взаємодії з політичними суб’єктами.
Процес формування прикордонних територій нелінійний: особливості цього процесу залежать від просторових і часових чинників. Кордони в одному регіоні в різні епохи мають різні функції та зміст. Відповідно, кордони та пограниччя в сучасних Африці, Азії та Європі також суттєво відрізняються.
До створення національних держав ключову роль у формуванні прикордонних територій відігравали географічні фактори, які значною мірою визначили стартові умови для цих регіонів: ресурсний потенціал, доступ до міграційних потоків, природні передумови для захисту від зовнішньої агресії, до певної міри – специфіку політичних інститутів.
В епоху модерну євразійські пограниччя, які не змогли набути повноцінної державності, стали буферними зонами імперій і об’єктами експансії. У той же час, імперії, в межах яких опинялися ці території, намагалися шляхом насильства закріпити на них свою владу. Обмежені можливості для експансії на європейському континенті стимулювали до «експорту» насильства в інші частини світу, де кордони та прикордоння формувалися не з огляду на місцеву специфіку, а внаслідок рішень, які ухвалювалися в центрах імперій.
Світові війни у XX ст., які значною мірою спалахнули через спроби переділити прикордонні території, як в Європі, так і на периферії імперій, стали кульмінацією спроб встановлення влади над певними регіонами силовим шляхом. Підсумки Другої світової війни намагалися закріпити шляхом впровадження непорушності кордонів, як одного з базових принципів міжнародних відносин. Проте на практиці цей принцип працював лише в Європі та Північній Америці, в той час, як світові гегемони продовжували «експортувати» насильство в інші регіони, використовуючи їх, як поле бою.
До того ж для нових і слабких суверенітетів «жорсткі кордони» виявилися фактором, який не сприяв побудові державних інститутів. Під впливом негативних чинників прикордоння цих країн перетворюються на конфліктні простори, де постійно зростає рівень насильства. В окремих випадках ці конфлікти вже дестабілізують держави в цілому.
У той же час під тиском глобалізаційних процесів кордони по всьому світу втрачають своє значення та розмиваються. Посилюється транскордонне співробітництво, вільний рух капіталів, політична влада поступово «мігрує» від держави до наднаціональних і субнаціональних акторів.
За таких умов прикордоння можуть претендувати на власну суб’єктність в процесі розвитку нового світопорядку. У залежності від історії формування та сучасного стану прикордонні території можуть трансформуватися у зони міждержавних конфліктів, створюючи загрози для міжнародної безпеки, або у простори міжкультурного діалогу, сприяючи стабілізації світової політичної системи.