Специфіка використання інформаційних технологій у формуванні громадської думки в сучасній Україні
DOI:
https://doi.org/10.31558/2519-2949.2023.3.10Ключові слова:
інформаційні технології; громадська думка; маніпулювання; Президент України; російсько-українська війна; соціальні мережі; цифрові ресурси; ІнтернетАнотація
У статті авторкою здійснено спробу розкрити специфіку використання інформаційних технологій сучасним українським політикумом у процесах формування громадської думки. Визначено, що стрімкий розвиток інформаційних технологій відкрив абсолютно нові способи формування громадської думки та призвів до появи раніше невідомих форм її демонстрації через ті самі технології. До основних способів впливу на громадську думку за допомогою ІТ зараховано: висловлювання громадської думки через оціночні судження, наприклад, під час інтернет-опитувань; висловлювання громадської думки через соціальну поведінку у просторі Інтернету; висловлювання громадської думки через оціночні судження у просторі Інтернету; вираз громадської думки через різні користувальницькі активності. Водночас наголошено на тому, що звернення до спектру інформаційних технологій, за допомогою яких здійснюється вплив на громадянську думку, супроводжується різноманітними прийомами маніпулювання, які застосовуються політичною журналістикою та реалізовуються через інформаційні ресурси.
Встановлено, що в Україні в останні десятиліття розвивалося використання інформаційних технологій у процесі формування громадської думки. Справжній стрибок використання інформаційних технологій можна спостерігати з приходом до влади Володимира Зеленського. Команда Володимира Зеленського використовувала нетрадиційні ходи у передвиборчій кампанії, а також зробила ставку на використання соцмереж. Президентські вибори в Україні у 2019 році внесли в українську політику багато інновацій, у тому числі і можливість активного залучення інформаційних технологій до виборчих перегонів. Відмічено, що вперше в історії медійного простору спостерігається не лише формування громадської думки з боку влади, але й відчуття зворотного зв’язку від українського соціуму. Авторкою зазначено, що 2022 рік став роком дійсної консолідації завдяки створенню широкої мережі нових інформаційних ресурсів, що працюють на базі сучасних ІТ. У перші місяці війни, зокрема, соціальні мережі виступили, справді, єдиним фронтом не лише по інформуванню, а й по згуртуванню української нації.
Посилання
Довгань О. Система інформаційної безпеки України: онтологічні виміри / О.Д. Довгань, Т.Ю. Ткачук // Інформація і право ‒№ 1 (24). ‒ 2018 . ‒ с. 89-103.
Крутіший, ніж Трамп? Як Зеленський переконував виборців у соцмережах. https://www.radiosvoboda.org.
Май М. Медіа-політика в інформаційному суспільстві / Манфред Май; [пер. з нім. В. Климченко та В. Олійник] ; за ред. В. Іванова. – К.: Академія Української Преси, Центр Вільної Преси, 2017. – 286 с.
Онлайн курс «Новинна грамотність». – Електронний ресурс. – Режим доступу: https://video.detector.media.
Панченко О. А. Засоби масової комунікації як платформа державної інформаційної політики. Державне управління: удосконалення та розвиток: електронне фахове видання. 2020. URL: http://www.dy.nayka.com.ua.
Політологія: навчально-методичний посібник (у схемах і таблицях) / за наук. ред. проф. В. С. Бліхара. Львів: ПП «Арал», 2018. – 540 с.
Стефанчук У. Інформаційні технології та їхній вплив на формування громадської думки в Україні. http://dspace.nbuv.gov.ua.
Томпсон М. Редакційні цінності та стандарти ВВС. – Електронний ресурс. – Режим доступу: https://www.bbc.co.uk/editorialguidelines.
Чабаненко М. Інтернет-ЗМІ як складова частина системи засобів масової інформації України : монографія. Запоріжжя : ЗНУ, ‒ 2017. ‒ 183 с.
Information Technology for the 21st Century. – Електронний ресурс. – Режим доступу: https://www.researchgate.net.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).