Неналежне поводження у світлі справи «Bouyid v. Belgium»: від мінімального рівня жорстокості до критерію необхідності (щодо «виховних» ляпасів)

Анотація

У цій статті аналізується рішення Великої палати у справі «Bouyid v. Belgium», яке можна вважати одним з найбільш важливих рішень щодо застосування статті 3 Конвенції про захист прав людини. Важливість цього рішення обумовлена тим, що Велика палата відновила баланс на користь здорового глузду, переглянувши рішення Палати та встановивши, що «виховний» ляпас, завданий офіцером поліції затриманому, був формою неналежного поводження.
Велика палата ЄСПЛ сформувала новий підхід до ідентифікації неналежного поводження, сутність якого можна сформувати наступним чином: наявність порушення статті 3 Конвенції визначається не лише через наявність певного обсягу страждань, відчутих потерпілим, проте й тим, що страждання, завдані потерпілому, взагалі не були необхідні як такі в процесі реалізації владних повноважень агентів Держави.
Рішенням у справі «Bouyid» Європейський Суд додатково довів, що його практика не стоїть на місці, а демонструє еволюційний розвиток та дедалі більше враховує потреби потерпілих від неналежного поводження. Ідеї, вироблені Великою палатою у справі «Bouyid», отримали подальший розвиток в інших рішеннях ЄСПЛ, у тому числі і проти України, де особливе місце посідає рішення у справі «Burlya and Others»», в яких Суд наголосив, що Держава може нести відповідальність за своїх агентів, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям.
В цілому Європейський суд зробив значний крок вперед у формулюванні критеріїв та процесуальних фільтрів для скарг за статтею 3 Конвенції, додавши до базового критерію мінімального рівня жорстокості елемент «необхідності».
Аналізуючи у справі «Bouyid» завдання шкоди гідності людини внаслідок «виховних» ляпасів з боку офіцерів поліції, Суд зробив особливий наголос на поліцейській етиці, неодноразово застосувавши Європейський кодекс поліцейської етики в якості вагомого джерела права.
З точки зору пересічного офіцера поліції справа «Bouyid» є важливою в аспекті прямого практичного нагадування: будь-яка форма застосування фізичної сили до затриманого, що не зумовлена обставинами затримання та загрозами поведінки затриманого, є абсолютно несумісною з вимогами статті 3 Конвенції, а тому становить її порушення, навіть якщо йдеться про «якійсь там» – як для окремих офіцерів поліції – «виховні» або «дисциплінарні» ляпаси. Тому є важливим, що Велика палата ще раз повторила, що є цілком достатнім, щоби потерпілий відчув приниження у своїх власних очах, для того, щоби поводження було визнано таким, що принижує гідність, у розумінні статті 3 Конвенції.
Рішення «Bouyid» можна розглядати як факультативний інструмент підвищення поліцейського професіоналізму у державах-членах Ради Європи, що було реалізовано Судом як через посилання на Європейський кодекс поліцейської етики, так і через загальне нагадування про необхідність підвищення професійної майстерності агентів Держави у сфері запобігання злочинності та розслідування злочинів.