Питання геополітичних союзників України у вітчизняній політичній думці першої половини ХХ сторіччя
DOI:
https://doi.org/10.31558/2519-2949.2022.3.1Ключові слова:
Україна; геополітика; українська політична думка; геополітичні союзникиАнотація
Стаття присвячена аналізу висвітлення питанням пошуку геополітичних партнерів та союзників України геополітичних вченнях українських мислителів першої половини ХХ століття. Окреслюються проблеми визначення зовнішньополітичних пріоритетів та участі України в міжнародних альянсах останніх десятиріч, пошук надійних партнерів, перш за все у безпековій сфері. Наголошується, що Революція Гідності та російська агресія викристалізували геополітичні пріоритети України – курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію було повернуто в Конституцію країни, а російська геополітична загроза стала фактом колективної свідомості українського суспільства. Відзначається, що теоретичні напрацювання українських теоретиків політики першої половини ХХ сторіччя не втратили своєї актуальності і у наш час. Зазначається, що у міжвоєнний період, географічним простором, який викликав найбільший інтерес українських геополітиків і який вони вважали визначальним для майбутнього української держави був регіон Чорного моря. На їх думку те, що Україна історично є частиною чорноморсько-середземноморського комунікаційного простору, а також забезпечувала торгівельні зв’язки цього регіону з Балтикою визначає ареал пошуку партнерів й союзників. Однак не лише країни, що розташовані в регіоні є в числі потенційних союзників України, але й держави, що мають там значні геополітичні та економічні інтереси. Аналізується ставлення теоретиків української геополітики до ідеї Балтійсько-понтійської федерації та переліку країн, що до неї можуть входити. Розкривається розуміння українськими мислителями особливостей ставлення до ідеї союзу країн Східної Європи та створення української національної держави в її етнографічних межах основних геополітичних суб’єктів Європи – Великобританії, Франції, Німеччини, Італії та Радянської Росії. Наголошується на значимості взаємодії української держави з Польщею та Румунією. Наголошується, що ідеї українських геополітиків першої половини ХХ сторіччя не втратили своєї актуальності й потребують подальшого вивчення та осмислення.
Посилання
Стратегічне партнерство без стратегії. Хто вони – стратегічні партнери України? Стратегічне партнерство без стратегії (tilda.ws).
Стратегічне партнерство України. Аналітична записка. Стратегічне партнерство України. Аналітична записка / Національний інститут стратегічних досліджень (niss.gov.ua).
Липинський В. Листи до братів хліборобів про ідею і організацію українського монархізму / ред. Я. Пеленський. Київ Філадельфія 1995. 471 c.
Рудницький С. Чому ми хочемо самостійної України? / Упоряд., передмова О.І.Шаблія. Львів, 1994. 416 с.
Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. К., 1991. 240 с.
Липа Ю. Призначення України. – Нью-Йорк, 1953. 307 с.
Липа Ю. Всеукраїнська трилогія: У 2 т. Т. 2 : Чорноморська доктрина; Чорноморський простір (атлас); Розподіл Росії / Ю. Липа. К., 2007. 392 с. 8. Грушевський М. На порозі нової України. К., 1991. 128 с.
Синявський А. УСРР та Близький Схід у світлі геополітики. Синявський А. Вибрані праці. К., 1993. 384 с.
У перелік стратегічних партнерів України помістили Азербайджан, але не Румунію і Словаччину. URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2020/09/15/7114366/
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).