Світові моделі управління постконфліктними територіями. Досвід для України

Анотація

Планування реінтеграції та політики управління постконфліктними територіями переважно залежить від форми завершення конфлікту. На сьогодні спрогнозувати форму завершення Російсько-Української війни неможливо, тому будь-яка діяльність з організації політики у цій сфері може лише слугувати теоретичним підґрунтям для процесів, які відбуватимуться на практиці.
У статті досліджено моделі управління постконфліктними територіями в рамках управлінського процесу, який локалізується в межах території, що зазнала впливу збройного протистояння, розглядається як ресурс різними політичними акторами, потребує встановлення інституційного порядку і подолання наслідків конфлікту.
Виявлено стратегії впливу міжнародних та національних акторів на управління постконфліктними територіями. Визначено, що на постконфліктних територіях міжнародні організації виконують свої статутні функції, обґрунтовуючи цим своє функціонування в умовах кризи системи міжнародного права та міжнародних відносин.
На основі «ідеальних типів» моделей міжнародного та національного управління, розглянуто моделі управління постконфліктними територіями, які можуть бути реалізовані в Україні за певних сценаріїв. Здійснений аналіз чотирьох моделей надав можливість зробити певні узагальнення: боснійська модель – мир ціною обмеження суверенітету та посилення внутрішніх протиріч. Реалізація хорватської моделі призведе до серйозних людських, матеріальних та іміджевих втрат України. Водночас застосування пакистанської моделі щодо тимчасово окупованих територій загрожуватиме подальшим дробленням України. Німецька модель орієнтована на створення сприятливих передумов у віддаленому майбутньому. За критеріями контролю над управлінням постконфліктною територією та здатністю здійснювати цей контроль зазначено, що найбільш оптимальний сценарій управління деокупованими територіями – вироблення власної адаптивної моделі, яка демонструватиме свою ефективність у контексті досягнення такої мети як установлення режиму мирного суверенного, демократичного розвитку українських територій, що на момент дослідження залишаються непідконтрольними Україні.