Війна в Україні крізь призму безсуб’єктності політики

Анотація

В межах наукового осмислення повномасштабної війни в Україні, у статті запропонований ретроспективний огляд тенденцій розвитку політичної системи Росії у порівнянні із Україною протягом останнього десятиріччя з точки зору політичної безсуб’єктності. Автор припускає, що сформований із початком війни консенсус «мовчазної більшості» у російських елітах та суспільстві викликаний тим, що агресивний напад на Україну є закономірним етапом розвитку російської політичної системи в межах нової фази неоімперського циклу. На основі синергетичної парадигми у статті розкривається поняття безсуб’єктності політики та принципу резонансних впливів, відповідно до якого керуючий вплив процесами розвитку нелінійної системи може бути ефективним тільки тоді, коли він узгоджений з внутрішніми властивостями даної системи. Згідно із висновками автора, обидві політичні системи на момент війни є безсуб’єктними за своєю суттю: політичні дії акторів відповідають внутрішньому стану систем, що сформувався в ході попередніх практик. Як доводять емпіричні дані, тренди останнього десятиріччя в Росії свідчать, що консолідація персоналістського авторитарного режиму В.Путіна відбувалася паралельно із зростанням патерналізму, пасивності суспільства та руйнуванням горизонтальних зв’язків. З іншого боку, президент України В.Зеленський відповідає запиту мережевої децентралізованої української політичної системи на лідера військового часу. За умови, що формування нового імперського циклу у сучасній Росії – це безсуб’єктний процес, навіть при реалізації сценарію зміни диктатора, російська політична система продовжить розвиток в межах цього циклу. Враховуючи недовготривалість агресивних імперських проектів 20-го сторіччя, попри певні суб’єктні зусилля кремлівського режиму, розв’язана проти України агресивна війна може стати для Росії початком етапу занепаду в життєвому циклі неоімперського проекту.