Політика ідентичності як чинник міжнародних конфліктів (кейс Нагірного Карабаху)

Анотація

Стаття присвячена аналізу кейсу конфлікту в Нагірному Карабаху і досліджує місце політики ідентичності в процесах його конфліктного менеджменту. В результаті дослідження було зроблено висновок про те, що саме політика ідентичності виступає у якості одного з базових чинників конфлікту, що досліджується, який заважає його врегулюванню і який не враховується державами-учасницями переговорного процесу. Даний чинник виражається у націоналістичній риториці, яка, в цілому, апелює до емоційного стану населення як конфліктуючих держав так і спірних територій, розбудовуючи власну риторику спираючись на трактування історичний подій та явищ, а також культурних особливостей. Ця ситуація робить конфлікт «ірраціональним», мінімізуючи можливості застосування інструментів дипломатії, виключаючи можливість компромісів та підсилюючи вірогідність військового протистояння.
Усвідомлення однозначності позицій сторін конфлікту, їх несхильність до пошуку компромісних рішень виступає у якості «ключа» до вирішення даної проблеми, оскільки потребує зміни підходу до процесу врегулювання. Автором пропонується підхід в межах якого існуючі проблеми та статус-кво переосмислюються в категоріях «минуле-майбутнє» на противагу існуючій логіці «друг-ворог». На практиці даний підхід може бути реалізований шляхом поетапного переосмислення імперативів мислення політичних еліт, які містять конфліктогенну складову і, в довгостроковій перспективі, зміни образу мислення політичних еліт. Даний процес повинен бути забезпечений представниками громадянського суспільства та представниками бізнесу, оскільки перші безпосередньо впливають на формування громадської думки та загальної риторики стосовно проблеми, а другі можуть інтегрувати «раціональну складову» у вирішення даного конфлікту. Підсилення впливу зовнішніх гравців на розвиток даних напрямків (в першу чергу шляхом фінансування спільних вірмено-азербайджанських наукових, культурних, бізнесових, інфраструктурних тощо проєктів) у довгостроковій перспективі може призвести до зміни тих складових національних ідентичностей конфліктуючих сторін, які породжують агресивну риторику. Важливо зазначити, що саме злагоджені дії представників Мінської групи ОБСЄ повинні виступати у якості рушійного механізму цих змін.