Концепція етнополітичного сепаратизму, його місце та роль у сучасних політичних процесах

Автор(и)

  • А. Хевцуріані Georgian Technical University (Georgia)

DOI:

https://doi.org/10.31558/2519-2949.2021.2.9

Ключові слова:

етнополітичний сепаратизм; відокремлення; іредентизм; регіоналізм; націоналізм; федералізм

Анотація

Однією з найактуальніших етнополітичних проблем нашого часу є зростання кількості сепаратистських рухів у різних частинах світу. Це явище розвивалось і набирало сили у другій половині 20 століття одночасно з антиколоніальним та національно-визвольним рухами. Більше того, варто зазначити, що рухи, що ставили своєю головною метою відокремлення певної частини багатонаціональної держави та створення незалежного національно-державного утворення на цій території, посилились не лише в країнах третього світу, де колоніальна спадщина залишила значну кількість спірних кордонів, але також у найстаріших західних демократіях – Великобританії, США, Іспанії, Італії, Франції та ряді інших держав. Імпульс до набуття політичної незалежності шляхом проголошення сепаратистської ідеології є чіткою ознакою сучасних міжнародних відносин. Хвиля сепаратистських прагнень етнічних груп час від часу проявляється, а іноді навіть збільшується практично на всіх континентах. Однак дотепер етнополітичний сепаратизм залишається одним із найменш вивчених та найменш зрозумілих політичних явищ. У найзагальнішому розумінні етнополітичний сепаратизм (отлат. Separatory – відокремлений) – це прагнення етнічної групи ізолювати, відокремити та досягти автономії чи політичної незалежності певною територією держави. Складність інтерпретації цього явища зумовлена не тільки багатофакторністю самого сепаратизму, а й відсутністю усталених теоретико-методологічних підходів до вивчення сепаратистських тенденцій у політичному житті. У той же час самі форми мінімізації насильства в ході реалізації ідеології етнополітичного сепаратизму вивчаються в рамках такого міждисциплінарного напрямку, як "парадигма конфлікту". Водночас на те, що конфліктна парадигма часто використовується для аналізу етнополітичного сепаратизму, вона не може претендувати на те, що вона є єдиним методологічним підходом до вивчення цього явища.

Посилання

Groom A.J. Paradigms in Conflict: The Strategist, the Conflict Researcher and PeaceResearcher.

Conflict: Readings in Management and Resolution / Eds. J. Burton,F. Dukes. L.: Macmillan, 1990.

P. 71-98.

Dugan M. Peace Studies at the Graduate Level. The Annals of the American Academyof Political Science. 1989. N 504. P. 72–79

Gluhova A. V. Politicheskie konflikty: osnovanija, tipologija, dinamika. M.: Jeditorial URSS, 2000. – 280 с.

Horowitz D. Patterns of Ethnic Separatism. Comparative Studies in Society and History. 1981. No 23.

P. 165–195.

Darendorf R. Jelementy teorii social'nogo konflikta. Sociol. issled. 1994. No 5. S. 145–147.

Stepanenkova V. M. Ponjatie social'nogo konflikta v teorii R. Darendorfa. Sociol. issled. 1994. No 5.

S. 141–149.

Dahrendorf R. The Modern Social Conflict: An Essay on the Politics of Liberty. L.:Weidenfeid & Nicolson, 1988. 219 p.

Coser L. The Functions of Social Conflict. New York: The Free Press, 1956. 188 p.

Burton J. Conflict: Human Needs Theory. N. Y.: St. Martin’s, 1990. – 358 p.

Lebedeva M. M. Politicheskoe uregulirovanie konfliktov: Podhody, reshenija,tehnologii. M.: Aspekt-Press, 1997. 272 с.

##submission.downloads##

Опубліковано

2021-07-11

Номер

Розділ

Політичні інститути та процеси