Концепція етнополітичного сепаратизму, його місце та роль у сучасних політичних процесах

Анотація

Однією з найактуальніших етнополітичних проблем нашого часу є зростання кількості сепаратистських рухів у різних частинах світу. Це явище розвивалось і набирало сили у другій половині 20 століття одночасно з антиколоніальним та національно-визвольним рухами. Більше того, варто зазначити, що рухи, що ставили своєю головною метою відокремлення певної частини багатонаціональної держави та створення незалежного національно-державного утворення на цій території, посилились не лише в країнах третього світу, де колоніальна спадщина залишила значну кількість спірних кордонів, але також у найстаріших західних демократіях – Великобританії, США, Іспанії, Італії, Франції та ряді інших держав. Імпульс до набуття політичної незалежності шляхом проголошення сепаратистської ідеології є чіткою ознакою сучасних міжнародних відносин. Хвиля сепаратистських прагнень етнічних груп час від часу проявляється, а іноді навіть збільшується практично на всіх континентах. Однак дотепер етнополітичний сепаратизм залишається одним із найменш вивчених та найменш зрозумілих політичних явищ. У найзагальнішому розумінні етнополітичний сепаратизм (отлат. Separatory – відокремлений) – це прагнення етнічної групи ізолювати, відокремити та досягти автономії чи політичної незалежності певною територією держави. Складність інтерпретації цього явища зумовлена не тільки багатофакторністю самого сепаратизму, а й відсутністю усталених теоретико-методологічних підходів до вивчення сепаратистських тенденцій у політичному житті. У той же час самі форми мінімізації насильства в ході реалізації ідеології етнополітичного сепаратизму вивчаються в рамках такого міждисциплінарного напрямку, як "парадигма конфлікту". Водночас на те, що конфліктна парадигма часто використовується для аналізу етнополітичного сепаратизму, вона не може претендувати на те, що вона є єдиним методологічним підходом до вивчення цього явища.