Особливості формування ефективної державної інформаційної політики.
DOI:
https://doi.org/10.31558/2519-2949.2019.3.11Ключові слова:
людина, політика, інформація, культура, державна політика, державні структури, законодавча база, інформаційна безпекаАнотація
Діяльність усіх задіяних у сфері інформаційної безпеки державних структур має бути чітко скоординованою в межах загальних програм і планів, а також визначених функцій. Проаналізовано функціонування усіх задіяних у сфері інформаційної безпеки державних структур та зазначено, що їхня діяльність має бути чітко скоординованою в межах загальних програм і планів, а також визначених функцій. Акцентується увага на тому, що сучасна інформаційна політика України характеризується непослідовністю, нескоординованістю у діяльності різних органів влади, непрозорістю в прийнятті та реалізації політичних рішень. Запропоновано для ефективної реалізації програм у галузі інформаційної безпеки держава повинна надавати необхідні матеріальні ресурси, готувати фахівців, розвивати нормативно-правову базу. З огляду на це в українському законодавстві визначені державні структури, які є суб’єктами національної безпеки. Розкрито пріоритетні напрями розвитку національної інформаційної політики та інформаційної безпеки нашої держави сформульовані в національній доктрині інформаційної безпеки України і закріплені в різних законах.
Для ефективної реалізації програм у галузі інформаційної безпеки держава повинна надавати необхідні матеріальні ресурси, готувати фахівців, розвивати законодавчу базу. З огляду на це в українському законодавстві визначені державні структури, які є суб’єктами національної безпеки. Пріоритетні напрями розвитку національної інформаційної політики та інформаційної безпеки нашої держави сформульовані в національній доктрині інформаційної безпеки України і закріплені в різних законах. Але законодавча база з важливих питань інформаційної безпеки є ще безсистемною, а функції щодо забезпечення інформаційної політики та безпеки держави розпорошені між різними структурами, що не сприяє їх раціональному виконанню. Отож, функції і повноваження державних структур стосовно реалізації інформаційної безпеки мають бути виокремлені достатньо чітко й виразно.
Посилання
Радковець Ю. Погляди на створення системи інформаційної безпеки України та її Збройних Сил. Наука і оборона. 2014. № 1. С. 38–42.
Закон України «Про основи національної безпеки». ВВР України. 2003. № 39. Ст. 351.
Інтерв’ю керівника Міністерства інформації Ю. Стеця від 3.12.2014 телеканалу Еспресо tv «У новоствореному Міністерстві інформації України буде створено кілька департаментів, які займуться розробкою концепції інформаційної політики країни». URL: http://espreso.tv/news/2014/12/03/stec_rozpoviv__ chym_bude_zaymatysya_ministerstvo_ informaciyi.
Зайцев М. Суб’єкти забезпечення інформаційної безпеки України. Форум права. 2013. № 3. С. 231–238.
Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007– 2015 роки». ВВР України. 2007. № 12. Ст. 102.
Доктрина інформаційної безпеки України від 8 липня 2009 р. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/514/2009.
Доктрина інформаційної безпеки України від 8 липня 2009 р. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/514/2009.
##submission.downloads##
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).